Глава 5. “Мітка сумніву” для рідного онука 

— Азазель не збирається мовчати, — Дід випустив хмаринку сизого диму. — Він офіційно оголосив, що Кармілла перебуває “під протекторатом древньої крові”. Це означає, онучку, що будь-який ловець, який торкнеться її пальцем, навіть мій син, автоматично оголошує війну всьому роду Ашшр. 

Люціан зглитнув, бо він добре розумів, що це насправді означає. Зійтись у двобої з носієм древньої крові — це не муштрувати нижчих демонів, підпалюючи їм дупи. Там не зогледишся, як самому дупу підпалять. 

— Азазель натякнув, що вже підтягнув своїх тіньових гончих до південних кордонів Еребуса. Він каже… — Люцифер хитро примружився, — що якщо його онука “випадково постраждає”, він згадає старі часи і влаштує тут таку перестановку сил, що твій трон здасться табуреткою на вулкані.

Люціан зціпив зуби. Він знав, що Дідько, як завжди, каже лише частину правди, приховуючи справжні масштаби домовленостей зі старим Азазелем, але й цього було достатньо, щоб зв’язати йому руки.

Поки Люціан міркував над своєю гіркою демонською долею, коли й “не дають”, і покарати не дозволяють, Люцифер зник так само раптово, як і з’явився, залишивши по собі запах пекельної сірки й душ грішників. Перед зникненням хитрий демон непомітно торкнувся плеча Люціана, залишаючи на ньому “мітку сумніву” — ментальний вірус, який змусить онука вагатися в критичний момент. Повітря в кабінеті ще довго вібрувало від його присутності, а смолоскипи горіли мертвим синім вогнем.

…Тим часом Кармілла, яка саме дісталася родового замку, діяла максимально швидко. Вона не мала ілюзій щодо милосердя Люціана, а тим паче — щодо “любові” сестри. Моргана була як та павучиха, що тче її сукні: вона не заспокоїться, поки не обмотає жертву коконом і не вип’є до краплі. Кармілла відчувала, як у повітрі згущується отрута — Моргана вже почала “підкручувати” чоловіка, нашіптуючи йому про очищення крові й державну зраду. 

Насправді, якби Кармілла захотіла, вона могла б перетворити замок повелителя на братську могилу, прихопивши заодно Баала і його легіон. Сила, що текла в її жилах — первісна лють роду Ашшр, підкріплена знаннями, які вона здобула в найтемніших архівах Еребуса, — дозволяла їй накостиляти обом так, що Люціан забув би своє ім’я, а Моргана до кінця віків розплутувала б власні нутрощі замість павутиння. 

Вона могла б просто розтиснути кулак, вивільняючи полум’я, яке злило б їхні суті в одну обвуглену масу. Але зараз усе змінилося. Всередині неї, поруч із демонічним вогнем, пульсувало щось крихке, світле й неймовірно голодне до життя. Вона відчувала, що будь-який сплеск її руйнівної магії зараз — це ризик для тієї іскри, яку вона пообіцяла зберегти, чого б це їй не вартувало. 

Ризикувати дитиною заради сумнівного задоволення від помсти? Ні. Вона була справжня Ашшр, а Ашшри завжди обирали виживання свого роду, якщо доводилося робити такий вибір. Тому вона не битиметься — принаймні не тут і не зараз. Вона піде тихо, зберігаючи силу для захисту того, що було важливішим за всі корони пекла.

Тож демонська білявка метеором носилася по своїй спальні, збираючи те, що неможливо купити у світі людей. Ніякого важкого золота чи магічних артефактів, що фонять на милі навколо. Вона брала лише те, що допоможе вижити “там”. Кілька флаконів із концентрованою пітьмою для маскування, фамільний кинджал Ашшрів, прихований у складках подорожнього плаща, і невелику жменю необроблених чорних діамантів — універсальну валюту обох світів.

“На поверхні я буду простою жінкою, — думала вона, торкаючись свого живота, де ледь чутно дихала нова сила. — Там я зможу купити все: від одягу до мовчання. Але зараз мені потрібна швидкість, аби тільки подалі від цього родинного гнізда демонських зміюк”...