Глава 3. Поява Дідька лисого 

Люцифер, на відміну від інших, завжди був далекоглядним. Він бачив у животі Кармілли іскру, яка могла або стати новим сонцем для Еребуса або спопелити його дотла. Азазель теж це відчував, і старі друзі зараз вели спільну гру, якої їхні засліплені люттю нащадки навіть не могли збагнути. Саме тому Люцифер із особливою насолодою вигадував для Малфаса і його дружини Кароліни нові завдання.

— Мій дорогий сину, — прошепотів Люцифер, дивлячись у простір кабінету, де щойно стояв Люціан. — Ти так пишаєшся своєю майстерністю ловця, але ти й досі не навчився головному: іноді найкраща здобич — це та, якій ти дозволив піти. Малфасе, сподіваюся, тобі подобається перераховувати іржаві мечі в арсеналах, бо до поверхні ти не дістанешся, поки я не дозволю.

Старий Дід поправив свої лахміття, у яких він працював біля пекельних казанів і які насправді були ціннішими за будь-який шовк, бо їх не брала жодна магія, і хитро примружився. Він знав, що Азазель уже розгорнув свої тіні над шляхом Кармілли. Двоє древніх грали в шахи, де Люціан, Моргана і навіть Малфас були лише пішаками, хоча, треба зізнатись, доволі вигадливими, тож нудно старшим не було. 

Тому вчора Люцифер створив для свого сина цілий “стратегічний колапс”: то підпалив склади зброї в дев'ятому колі, то ініціював термінову перевірку всіх казематів, то взагалі зажадав особистого звіту про стан “мертвої сталі”. Батько Люціана розривався між наказами старого Люцифера і благаннями сина, і мудрий Дідько, переставляючи у пеклі казани з місця на місце, щоб грішникам було дошкульніше, лише хитро посміхався, замикаючи сина в бюрократичному пеклі.

Люціан саме хотів щось заперечити Моргані, його губи здригнулися у німому протесті, а кулаки стиснулися до хрускоту у суглобах. Але в цей момент повітря в кабінеті здригнулося. Простір став липким, як загусла кров. З кутка, де зазвичай було найтемніше, почулося сухе, що підозріло нагадувало старече, кашляння. 

Тінь почала розростатися, поглинаючи світло смолоскипів, і з неї виступила постать того самого Дідька лисого, за маскою котрого й ховався сам Люцифер, який насправді старим зовсім не виглядав. Його очі світилися древнім жовтим вогнем, у якому відбивався початок і кінець усіх світів.

— Ви тут війни розводите, причому з дівчиськом, яке вам насправді нічого поганого не зробило, поки світ під вашими ногами починає плавитися, — прохрипів Дід, сердито дивлячись на присутніх у кабінеті князя пітьми з-під насуплених брів. — Люціане, ти думаєш, що зможеш нею володіти? Моргано, ти думаєш, що твоя заздрість сильніша за її силу, даровану першою кров’ю? 

Усі присутні у приміщенні слухали Люцифера мовчки, бо коли Дід говорив таким тоном, реально краще було мовчати… 

— Ви намагаєтеся втримати шторм у скляній банці. Ви посилаєте ловців за тією, котра вже давно переросла ваші дитячі ігри… Хіба цими дрібними інтригами повинні займатися справжні вищі демони? Хіба так низько повинен падати князь пітьми, якщо з ним не схотіла переспати демониця старшої крові? — не вгавав Дідько лисий. — Онуку, як тобі не соромно?! У мене навіть роги засвербіли, коли я про це почув! Клянусь Першим демоном, візьму пекельні віжки…  

У Баала буквально очі полізли на лоба, коли він почув, як дідько вичитує правителя Еребуса. Генерал, який бачив штурми небесних цитаделей, мимоволі втягнув голову в плечі, намагаючись злитися з масивними обладунками. Почути, що грізний князь пітьми влаштовує полювання на відступницю лише тому, що вона йому “не дала”… це було небезпечніше, ніж отримати удар свяченим небесним мечем. Від такої правди в Еребусі зникають не лише репутації, а й свідки разом із їхніми легіонами.