Глава 2. Політичні ігрища у пеклі 

Баал знав, що прадід Моргани й Кармілли — стародавній демон із найперших, чия тінь накривала половину Еребуса, — не пробачить такого приниження. Але Люціан, здавалося, собі вже не належав. Лють, яку вміло підігріла розлючена поведінкою молодшої сестри Моргана, випалила в ньому залишки здорового глузду, який спирається на банальний політичний розрахунок.  

— Приготуй камеру для екзорцизму, — вів далі Люціан, не помітивши стану, в якому перебував воїн. — Ми випалимо з неї цю небесну гниль, навіть якщо після цього від її розуму залишиться лише згадка. Я власноруч триматиму щипці, поки її крик не стане музикою для моїх вух. Це наказ, генерале. Офіційно — вона зрадниця роду. Неофіційно… вона моя. А я нікому не віддаю те, що вважаю своїм… 

Моргана, яка весь цей час стояла в тіні важких портьєр, повільно вийшла на світло. Її сукня, зіткана з надміцної павутини павуків безсоння — прадавніх істот, що харчуються страхами грішників і тчуть нитки, міцніші за сталь і невидимі в темряві, — й нічних кошмарів, шелестіла по підлозі, наче змія в сухому листі. Її обличчя з трьома шрамами було схоже на маску люті.

— Люціане, ти надто милосердний, — її тихий голос був отруйним, як краплі кислоти, що роз’їдають благородний метал. — Випалити гниль? Ти хочеш залишити її живою, щоб і далі дивитися на неї тими голодними очима? Ти хочеш тримати в підземеллі понівечену ляльку, сподіваючись, що вона знову полюбить свого ката? Кармілла — це гангрена на тілі Ашшр. Гнилу кістку не лікують, її відсікають. Разом із м'ясом.

Вона підійшла до Баала, і той відчув холод, що йшов від княгині, — холод, від якого в Еребусі замерзала навіть чорна кров.

— Генерале, за правильне виконання цього завдання від мене буде особлива подяка, — Моргана поклала руку на його закуте у сталь плече, і він зрозумів підтекст. 

Її довгі нігті дряпнули метал наплічника, залишаючи борозни. 

— Якщо під час затримання вона чинитиме опір… якщо її неможливо буде доставити “цілою”… я не буду сумувати за її трупом. Пеклу потрібен порядок, а не демониця, яку мій чоловік хоче бачити своєю фавориткою. Я особисто підпишу наказ про її ліквідацію, якщо твоя рука здригнеться, — повернулась вона до Люціана, пропікаючи князя важким поглядом чорних, як саме пекло, очей.

Люціан відчував, як усередині все закипає. Йому потрібна була підтримка батька — елітного ловця, який очолював кастові загони. Але батько Люціана зараз був буквально завалений роботою.

Усе тому, що Люцифер — цей старий лисий Дідько, який офіційно вважався лише “мудрим радником” і “професором” у їхній Пекельній академії, — нещодавно раптом вирішив розгорнути бурхливу діяльність. 

Люцифер — як батько верховного ловця Малфаса і дід Люціана — чудово знав слабкі місця своєї сім’ї. Він не хотів, щоб Малфас, цей елітний кат із холодним серцем, допоміг онуку наздогнати Карміллу. Старий Люцифер ще чудово пам’ятав ті часи, про які в підручниках Еребуса воліли мовчати.

Він пам’ятав, як вони з Азазелем, теперішнім главою роду Ашшр, колись разом випалювали кордони перших світів. Вони були не просто союзниками — вони були друзями, що пройшли через горнило першополум'я. У ті часи вони ділили одне вино й одну кров, і Люцифер знав: Азазель ніколи не змириться з приниженням своєї молодшої онуки. Дозволити Малфасу чи Люціану надіти на Карміллу ці кайдани означало розірвати давню клятву, скріплену на кістках перших полеглих. Він просто не міг… не мав права таке допустити.