Глава 5. Найкраща драма в історії пекла    

Він підійшов до шафи й витягнув звідти кришталеву сферу, заповнену чорним димом. Дим безладно бився об стінки, наче зляканий птах. 

— Ти не розумієш, — Діана вперлася руками в стіл, інкрустований блискучим чорним каменем. Її очі горіли багряним, але голос вона тримала рівним — з поваги до господаря кабінету. — Якщо вона у Люціана… ти ж знаєш свого онука. Він не просто зачинить її в саркофазі. Наш чинний князь пітьми має занадто гарний смак на все рідкісне й небезпечне.

Люцифер нарешті відірвався від шахів, знову задумливо почухав основу рога і видав тихо усміхнувся: 

— Ти про те, що мій вельмишановний наступник вирішить, що це “яблуко” виглядає дуже апетитно, аби просто спостерігати за ним крізь скло?

— Це не смішно! — процідила Діана. — Він не знає, що вона моя. Для нього вона — випадкова аномалія, яку він вихопив із київського натовпу. Але він подивиться на неї і відчує той самий аромат крові Ашшрів, який колись зводив його з розуму. Якщо Люціан вирішить, що вона — його новий трофей… 

Дідько сперся на спинку крісла, розглядаючи стелю, по якій повільно повзали живі тіні. 

— Ну, Люціан завжди був естетом. Він не бере силою, він спокушає ідеєю. Він розгорне перед дівчинкою весь блиск свого правління: шовк, владу і той самий фірмовий погляд “володаря світу”. Він захоче, щоб вона сама розстебнула йому ґудзики — просто щоб довести, що його харизма сильніша за будь-яке світло.

Кармілла різко випрямилася, її пальці мимоволі видовжилися, перетворюючись на кігті мисливиці. 

— Твій онук — вишуканий виродок, Діду, і ти це чудово знаєш. Його хтивість завжди межувала з маніакальним бажанням володіти всім, що неможливо підкорити. Якщо він торкнеться моєї доньки… якщо він спробує затягнути її в ліжко, не розуміючи, що намагається трахнути власну племінницю по лінії дружини, я рознесу його вежу Ad Inferos на атомному рівні. Мені плювати на його титул князя пекла.

— Спокійно, Кармілло. Від тебе зараз несе війною, а нам потрібна тиша. — Люцифер підвівся, і його тінь на мить накрила половину кабінету, нагадуючи, хто тут насправді повелитель. — Люціан хитрий, але він відчує, що вона — не просто чергова іграшка. Поки він буде гратися в свого “галантного демона”, намагаючись розгадати її природу, у нас є час. Хоча… — він хмикнув, — іронія долі вишукана: мій онук намагається затягнути в ліжко твою доньку від янгола, на якого ти його колись проміняла. Це буде найкраща драма в історії пекла, якщо ми встигнемо її додивитися.

— Тобі б тільки розважатися! — Діана розвернулася до виходу. — А якщо про неї дізнається Моргана?! Ця ревнива сука не буде розбиратися в генеалогії. Для неї будь-яка демониця чи жінка в радіусі десяти метрів від Люціана — це мішень. А якщо вона відчує в Кірі той самий запах крові Ашшрів, який колись належав мені...

Дідько знову повернувся до стола, і його тінь накрила шахівницю, злившись із темрявою кутків. 

— Моргана — це найменша з твоїх проблем, Кармілло. Вона лише мисливський пес на ланцюгу в мого онука, хоч вона і майстерно тріпає йому нерви. Страшніше те, що Люціан може розгледіти в дівчинці не просто чергову розвагу, а дзеркало. Своє власне дзеркало, в якому відбивається все те, що ми так старанно ховали від неба.

— І що тепер? — голос Діани затремтів від відчаю. — Чекати, поки Моргана принесе мені її голову як трофей за “зраду” Люціана? Або поки твій онук вирішить спробувати на смак власну кров, навіть не підозрюючи про це?

Дідько подивився на неї довгим, вивчаючим поглядом. У його очах на мить промайнуло щось схоже на жаль, але воно швидко втонуло в безодні досвіду. 

— Є один варіант. Але він тобі дуже не сподобається. Тобі треба піти до Вельзеби.