Глава 4. “Які ще генетичні ігри?!”    

Дідько мовчав, чекаючи продовження. 

— Двічі дзвонила її однокурсниця, — Кармілла від нетерпіння пританцьовувала на місці, Дідько ж просто стежив за кожним її рухом. — Сказала, що Кіра сіла в якусь дорогу тачку. Я не відчуваю її, розумієш?! Жодна мисливська техніка не бере! Дзеркало показує морок, артефакти обпікають руки! Азазель уже на стрьомі, він відчув світло, яке вибухнуло десь тут, в Еребусі! 

Люцифер повільно підвів на неї погляд. Обличчя було незвично суворим. 

— Сідай, Кармілло. Ти зараз випалиш мені килими своєю люттю. — Старий повільно відвів руку від рога і глянув на неї так, наче бачив усі її страхи наскрізь. — Якщо твій прадід почне рити землю через зникнення Кіри, він випадково витягне на світло Гліба. А це зараз — квиток в один кінець для всіх нас.

Люцифер зробив паузу, і тіні в кутках кабінету хитнулися, наче від протягу. 

— Ціна цієї таємниці вже давно перевищила всі ліміти допустимого ризику. Азазель знає, хто батько Кіри, він сам санкціонував цей гріх, щоб отримати свою “досконалу зброю”. Але він не може просто “стерти” твого коханого Гліба, якщо той стане на заваді. Один невірний рух у бік янгола — і ми отримаємо повномасштабну війну з небом, до якої пекло зараз готове менше, ніж ти до материнства вісімнадцять років тому.

Він нахилився вперед, і його очі блиснули металом: 

— Азазель це розуміє, тому він біситься. Гліб — це єдиний свідок його генетичних ігор, якого він не може знищити. І якщо зараз через зникнення Кіри цей нарив прорветься… — Люцифер замовк, даючи Діані самій додумати масштаб катастрофи. 

Кармілла, яка дещо почула вперше, труснула головою, але вирішила, що подумає про всі ці тонкощі політичних ігор старшого покоління пізніше, а зараз… ось прямо зараз вони мусять знайти її Азару!!! 

— Які килими?! Які генетичні ігри?! — буквально визвірилась демониця на володаря пекла. — Вона десь тут, у Нижньому світі, я це шкірою чую! Хто її забрав? Моргана? Чи хтось із князів вирішив погратися в допити? 

Вона почала міряти кабінет кроками, наче загнана вовчиця. 

— Знаєш… — Люцифер повільно відклав фігурку, яку доти так і тримав у руці. — Близько години тому я відчув щось неможливе. Сплеск. Але не демонічний. Це було так, ніби в самому центрі міста на поверхні на мить розчинилося вікно в рай. Короткий, нищівний удар благодаті. Такий рівень екранування щоб приховати наслідки такого “вибуху”, є лише у кількох князів. І один із них — Люціан. 

Діана зупинилася так різко, наче врізалася в стіну. Серце пропустило удар. 

— Люціан? Твій онук, який грається у князя пітьми? Ти думаєш, він її перехопив? Але навіщо йому звичайна студентка? Хіба що він відчув у ній те саме, що колись звело з розуму мене.

— Він не знає, хто вона, заспокойся, — Дідько підвівся. — Але він хижак, він відчуває енергію. Можливо, він просто “купив” її цікавість, не розуміючи, що притягнув у свій дім розплавлене сонце. Це лише теорія, Кармілло, але епіцентр сплеску був саме в його вежі Ad Inferos. 

— Це Кіра… Її світло вибухнуло? Але вона ж не вміє ним керувати! — Діана вперлася руками в стіл Люцифера. — Ти маєш щось зробити! Кіра — це твій проєкт, твій шанс на перезавантаження пекла! Ти ж обіцяв, що вона буде у безпеці до повноліття!

— Саме тому я й не втручаюся грубо, — кивнув Люцифер, підійшовши до вікна, у яке виднілося озеро розпеченої лави. — Але я згоден: те, що вона в зоні впливу князів, — це небезпечно. Якщо хтось відчує в ній янгольське світло, вони не будуть її вбивати. Вони спробують перетворити її на дієву зброю проти неба. А ось витягнути її звідти буде дуже непросто, якщо не йти війною напряму…