Глава 5. Світло у кабінеті онука Люцифера 

Відлипнувши від скла, князь пітьми упав на коліна, важко дихаючи, а його шкіра на обличчі й руках була вкрита мікроопіками, що світилися сріблом. Його костюм місцями просто обпалило, і він тепер безпорадно світив почорнілим боком, крізь який пробивалося те саме потойбічне сяйво, а з носа потекла тонка цівка чорної густої крові.

Він намагався вхопитися пальцями за край столу, але пальці не слухалися, залишаючи на деревині обвуглені сліди. Весь його лиск, усі ці мільйони на рахунках і століття влади розсипалися в попіл перед цією дівчиною. 

Чорна юшка з носа бруднила підборіддя, капаючи на килим і пропалюючи дорогий ворс із тихим шипінням. Це було видовище не для слабконервових: велич, що буквально розпадалася на атоми, виставляючи напоказ сире обпалене м'ясо, яке продовжувало фосфоресціювати сріблом. 

Його внутрішня суть вила від болю. Це була не просто фізична травма — чуже світло випалювало його демонічні канали, закручуючи їх у вузли. Валентин дико витріщився на свої долоні, де крізь обгорілу людську шкіру проступала справжня, понівечена текстура його пекельного тіла. Він, правитель Еребуса, зараз повзав по підлозі власного офісу перед якоюсь першокурсницею людського університету й не міг зрозуміти, що відбувається.  

Кіра застигла на столі, важко дихаючи. Її очі на мить стали платиновими, а повітря навколо вібрувало від високої ноти, яку могли чути лише істоти по той бік реальності. Вона не боялася — вона була розлючена. Вона відчувала, як по венах тече розплавлене золото, змішане з чорною жовчю. Цей коктейль випікав її зсередини, вимагаючи виходу, і те, що сталося з Валентином, було лише випадковим спалахом цієї пожежі.

Вона дивилася на нього зверху вниз, і в її платиновому погляді не було ні краплі жалю. Тільки дике первісне усвідомлення: він хотів її зламати, а натомість зламався сам, зустрівшись із тим, що вона так довго намагалася в собі придушити.

— Що… що це було? — прохрипів Валентин, важко підводячи голову. В його очах замість звичної пихи зараз був справжній шок. — Це не демонічна сила… Це світло… Хто ти?!

Власні долоні здавалися дівчині, яка перевела погляд зі своїх рук на чоловіка, про якого ще зранку мріяла, чужими — під шкірою досі ледь помітно пульсувало фосфоресціююче світло. Дихання нарешті вирівнялося, а голос, коли вона озвалася, виявився крижаним. У ньому не було ні краплі страху. Навпаки — у кожному звуці бриніло щось таке, перед чим блякли всі мільярди Ad Inferos.

— Я ж казала вам, Валентине Костянтиновичу... — спритний стрибок зі столу, короткий рух, щоб поправити спідницю, і жодного зайвого погляду в бік переможеного. — Я ламаю правила гри. А ваші поцілунки… вони якісь дешеві для такої дівчини, як я. Наступного разу, коли захочете спробувати мене на смак — переконайтеся, що ви застрахували своє життя. Хоча навряд чи якась компанія візьметься за такий безнадійний випадок.

Вона підхопила рюкзак і, не озираючись, рушила до ліфта, абсолютно впевнена, що знайде вихід і що він не буде її тримати.

Валентин і справді навіть не поворухнувся, щоб її зупинити. Він лише торкався обпеченої щоки, вперше за тисячу років відчуваючи не нудьгу, а дикий тваринний азарт мисливця. Срібний вогонь у його ранах пульсував у такт серцю, випалюючи стару структуру й замінюючи її чимось новим.

— Хто ж ти така, Кіро Ашшран? Ашшр?! — прошепотів він, коли двері ліфта зімкнулися. На його губах досі гірчило озоном — присмаком неба, який він намагався забути назавжди.

…Тієї ж миті десь у найтемніших глибинах Нижнього світу Люцифер — той самий Дідько лисий — раптом розтиснув пальці. Мідний кубок — мідний! — просто розлетівся на тисячі дрібних скалок, але він цього навіть не помітив.

Його очі спалахнули багряним вогнем. Він щойно отримав сигнал, якого просто не могло бути в цій реальності. У кабінеті його онука на мить розквітло світло, яке мало згаснути ще вісімнадцять років тому. Світло, яке неможливо було сплутати ні з чим іншим.

Світло, яке пахло Гелларіелем. Янголом, якого кохала молодша сестра княгині пітьми.

— Ну ось і почалося… — прохрипів Дідько, і стіни пекла здригнулися від його голосу. — Цікаво, якою виявиться моя роль?