Глава 4. Вона була й не проти, але…   

Кіра так і дивилась Валентинові в очі, не відчуваючи при цьому найменшого дискомфорту. 

— Можливо, я просто погано вихована? — вона нахилилася до нього так близько, що відчула жар, який виходив від його шкіри. 

Запах його збудження був для неї як десерт — солодкий, густий, з присмаком якогось дивного металу. 

— Або, можливо, я — це та сама помилка у ваших розрахунках, Валентине… Костянтиновичу. Ви так звикли бути господарем становища, що проґавили момент, коли капкан клацнув у вас за спиною.

Він не витримав. Ця гра на межі флірту й образи вивела його з рівноваги. Валентин звик домінувати. Він хотів відчути смак цих зухвалих губ, хотів зламати цей опір і побачити страх у її очах. 

На дозвіл Валентин чекати не став. Він різко скоротив ту мізерну відстань, що між ними залишалася, і однією рукою жорстко перехопив її за потилицю. Пальці впилися у волосся, змушуючи Кіру закинути голову й відкрити шию. Він втиснувся в неї всім тілом, припечатуючи до краю столу, і впився в її губи.

Це зовсім не скидалося на початок романтичної сцени. Це був акт домінування — поцілунок, який мав або підкорити, або зламати. Він чекав, що вона або обм’якне від шоку, або почне відбиватися, підтверджуючи його силу. Він очікував відчути її збите дихання, тремор губ, солодку паніку дівчини, яка раптом усвідомила, наскільки нерівні їхні вагові категорії.

Але замість цього Валентин врізався в крижану стіну. 

Рух, який мав стати його повним тріумфом, перетворився на ляпас. Кіра не просто не відповіла — вона зафіксувала своє тіло з такою силою, що Валентину здалося, ніби він цілує монолітну скелю. Жоден м'яз на її обличчі не здригнувся, а шкіра залишалася прохолодною, повністю ігноруючи той жар, який він намагався їй нав'язати. 

При цьому дівчина навіть не заплющила очей. Вона застигла, дозволяючи йому робити що завгодно, але не відповідаючи жодним м’язом. Її губи залишалися нерухомими й холодними, а погляд — порожнім і байдужим, наче він був не найвпливовішим чоловіком міста, а настирливим протягом у порожньому коридорі. 

Ні, звісно, вона б могла відповісти… Навіть більше, вона хотіла йому відповісти. Але тільки за однієї умови: з власної згоди. Тому те, що вона хотіла цього чоловіка, зовсім не означало, що вона дозволить йому верховодити, та ще й так… нахабно. Нею навіть Дід у пеклі верховодити не може!

Для нього ж це було приниженням вищого пілотажу. Він відчував жар власного збудження, чув гул крові у скронях, а вона просто стояла в його обіймах, як мармурова статуя, чекаючи, поки йому набридне цей безглуздий перформанс. 

Її цілковитий спокій діяв краще за будь-який магічний захист — він виставляв його зусилля жалюгідними. Він спробував пробити її вдавану байдужість (що байдужість вдавана, Люціан знав точно), посиливши натиск власного язика і намагаючись захопити її язик. 

Кіра ледь помітно навіть для нього смикнулась. А наступної миті його кабінет… вибухнув. 

Стіни здригнулися від німого поштовху, який миттєво випалив усю електроніку в радіусі десяти метрів. Екрани моніторів згасли з сухим тріском, а повітря навколо них скрутилося у якусь тремтячу лінзу. Маскування Кіри не просто злетіло — воно розірвалося зсередини, випускаючи силу, яку цей закритий кабінет просто не міг умістити. 

Дівчина не встигла нічого зрозуміти. Вона відчула його холод, його натиск… і раптом десь із глибини її єства, з тієї самої забороненої зони, яку Діана з Дідом запечатували роками, вирвалося те, що аж ніяк не належало Нижньому світу. 

Всередині неї наче спрацював детонатор: демонічна лють Ашшрів миттєво злилася з чимось світлим, створивши гримучу суміш, яка не терпіла насилля.

Цей чистий вогонь, який вирвався назовні, аж ніяк не був полум’ям пекла. Це було чисте, сліпуче біле світло — янгольська лють Гелларіеля, яка спала в її жилах під печаткою Дідька. І йшлося не про захист — це був напад. Прямий удар по сутності демона.

Валентина відкинуло так, наче він врізався в електричний трансформатор. Його тіло пролетіло через увесь кабінет, з розгону впечатавшись у панорамне скло. Скло, загартоване магією, пішло дрібними тріщинами, наче від удару тарана. Він навіть зрозуміти не встиг, що насправді відбулося. Кіра, якщо чесно, теж…