Глава 2. Бажання поставити її на коліна   

Кіра відчувала, як смачно пахне цей чоловік: темрявою, старовиною й чимось гострим, від чого в неї під язиком почала збиратися слина. Це був запах влади, змішаний із глибоким, застарілим відчаєм, який дівчині захотілося розтерти між пальцями.

Валентин нарешті отямився від такої зухвалості. Виглядав він, як кажуть у таких випадках, наче з голочки. Кожна лінія його костюма була викликом хаосу, а очі — холодні, антрацитові — уважно її вивчали. 

Його внутрішні демони, зазвичай ситі й ліниві від безкарності, зараз підняли голови. Ця на вигляд дев'ятнадцятирічна дівчина руйнувала його сценарії одним лише поворотом голови. У її поставі не було рабського трепету, який він звик купувати пачками, натомість на її обличчі проступала така дивна зверхність, що у Валентина на мить звело щелепу від гострого бажання поставити її на коліна. 

Він не міг зрозуміти, чому його внутрішній барометр показує шторм, хоча перед ним стояла звичайна студентка звичайного земного вишу. Секрет же був у тому, що Дідько екранував її настільки профейно, що для Люціана вона виглядала як людська аномалія — дивна, приваблива, але абсолютно порожня на його радарах.

— Ви справляєте враження дівчини, яка знає ціну часу. І ціну таланту, — він зробив крок назустріч, і Кіра відчула, як тепло від його тіла хвилею вдарило їй у груди. — Я бачив ваш танець у клубі. Те, як ви працюєте з пілоном… це не аматорський рівень. Це пластика істоти, яка не має кісток, або яка звикла маніпулювати гравітацією. Я бачив багато жінок, Кіро, але жодна з них не рухалася так, ніби метал під її руками танув від задоволення.

Кіра прикусила губу, стримуючи сміх. “Якби ти знав, Валентинчику, хто вчив мене цій пластиці в садах Еребуса”, — промайнуло в її голові.

— Тож я вирішив не витрачати час на прелюдії, — він підійшов до свого важкого дерев’яного столу й одним рухом розгорнув перед нею планшет. 

“Ага… подавай йому відразу гарячий секс, — пирхнула вона подумки, але нічого не сказала. — І що далі?”

На екрані мерехтіли цифри. Багато цифр. 

— Я пропоную тобі місце головної танцівниці й арт-директора шоу в усій моїй мережі Ad Inferos. Посадовий оклад — п'ятдесят тисяч доларів на місяць. Плюс відсоток від виручки VIP-зон. Плюс повний соціальний пакет, включаючи особисту охорону й цей самий джип, який тобі так… не сподобався. 

Скільки? П’ятдесят тисяч? Це що, він таким чином намагається її… купити? 

Кіра застигла. Вона підсвідомо очікувала якогось допиту, погроз, замаскованих під “взаємовигідні пропозиції”, навіть чомусь спроб зчитати її думки… але пропозиція роботи? Це було настільки прозаїчно й по-людськи безглуздо, що вона на мить втратила дар мови.

Вона ж не дурна. Вона для всіх — звичайна студентка, нехай і з “хорошої” родини, а він — чоловік з обкладинок найпопулярніших світових видань, чия прихильність важить більше, ніж увесь її майбутній університетський диплом. Коли такі чоловіки викрадають… ну, нехай запрошують дівчат на зустріч, вони не пропонують їм соцпакет і крісло в офісі. 

Уся її внутрішня підготовка до “великої битви з темним володарем” зараз тріщала по швах від цієї банальності. Кіра ледь стрималася, щоб не закотити очі. Серйозно? П'ятдесят штук і медична страховка? Той, хто нагадував їй демона вищого порядку, намагався діяти як звичайний київський мажор з купою бабла, і ця невідповідність його страшної аури з менеджерським підходом викликала у неї майже істеричний сміх. 

Дівчина була впевнена: зараз почнеться цей класичний сценарій. Він підійде ближче, покладе руку на талію, заведе мову про “взаємовигідні послуги” і почне схиляти її до інтиму. Або взагалі спробує відразу завалити її… он на той диванчик, який стоїть у кутку його кабінету. 

Вона вже навіть напружила прес, готуючись або дати коліном у пах, або випустити розряд своєї сили прямо йому в обличчя, якщо він спробує її торкнутися без її на те дозволу.

Діана завжди вчила її не виділятися, бути “як усі”, але Кіра знала, що для таких, як Валентин, вона — просто рідкісний трофей, який хочеться затягнути в ліжко, щоб відчути смак її сили на губах. Але що відбувається насправді? Чому робота?!