Глава 5. Нарешті вона знайшла потрібний важіль! 

Наступної миті князь пітьми навіть не поворушився. Моргана й здригнутися не встигла, як він матеріалізувався поруч із нею, а його пальці опинились на її горлі — холодні, як залізо, і невідворотні, як вирок. 

Ударна хвиля від його переміщення загасила половину свічок у кімнаті, зануривши спальню у глибоку пітьму. Простір навколо Люціана завібрував від стримуваної демонської магії його роду. Моргана відчула, як залізна хватка перекриває потік її власної сили, змушуючи демонську суть всередині неї жадібно ковтати залишки повітря.

Він не збирався завдати їй шкоди. Це була звичайна демонстрація того, хто тут господар, і демониця це знала. 

Люціан стиснув шию княгині пітьми без жодної люті, просто даючи їй відчути свою силу й тим самим нагадуючи, що її наступний подих тепер — його власність. Це була його воля як правителя Еребуса, від якої нудило сильніше, ніж від запаху сірки.

— Не смій, — видихнув він їй в обличчя. — Ти отримала свою корону, Моргано. Ти отримала цей замок. Але якщо твоя сестра принесе сюди якусь небезпеку з поверхні... якщо вона зрадить наш шлюбний пакт... я спалю ваш рід дотла. Разом із тобою.

— Вона вже принесла небезпеку, — прохрипіла Моргана, намагаючись відштовхнути його руку. — Вона “світиться”, Люціане! Вона пахне небом! Ти настільки осліп від жаги до неї, що не відчуваєш запаху янгольських крил?

Люціан відпустив її горло, і його зіниці розширилися, затоплюючи райдужку темрявою. На мить у них промайнув сумнів, а потім — холодна цікавість.

— Озон? Ти впевнена? — незгірше за Великого Змія прошипів правитель Еребуса. — Цей сморід небес неможливо сплутати ні з чим.

— Я бачила її погляд, — Моргана важко дихала, ковтаючи повітря, яке все ще здавалося застиглим. — Вона не просто гуляла на поверхні, Люціане. Вона притягла це звідти на собі. Цей запах… він ніби йде зсередини. Вона впустила в себе світло. Вона осквернена, і вона насолоджується цим.

Люціан розвернувся і одним ударом кулака розніс камінну полицю на дрібні друзки. Уламки дорогого каменю вп’ялися в його шкіру, але він навіть не здригнувся, хоч на підлогу закапала густа чорна кров.

— Якщо це правда… якщо вона принесла сюди хоча б іскру… — він повернувся до дружини, і його обличчя було маскою чистого жаху. 

За цією маскою ховалася лють мисливця, який зрозумів, що його найкраща здобич притягла в дім чуму. 

— Ми всі мертві. Дід випалить цей замок до самого фундаменту, як тільки відчує присутність ворога. А Рада перших родів отримає реальний привід, щоб визнати наш шлюб недійсним і скинути мене з престолу за те, що ми допустили таку заразу в Еребус.

Моргана дивилася на кров, що стікала з його кулака, і відчувала, як усередині неї прокидається тріумф. Нарешті вона знайшла важіль. Люціан міг обожнювати Карміллу, міг прагнути її тіла й магії, але свій трон він любив понад усе. Страх втратити владу виявився сильнішим за його потяг до молодшої сестри, і тепер він сам зажене її в кут.

Князь вийшов, гримнувши дверима так, що зі стелі посипався кам'яний пил, а важкі портьєри здригнулися. Моргана залишилася одна у напівтемряві кабінету. Вона повільно торкнулася своєї пораненої щоки, відчуваючи, як пульсує розірвана плоть, і посміхнулася крізь біль. Нарешті! 

Вона розуміла, що Люціан тепер не заспокоїться. Він буде випалювати Карміллу своєю підозрою, поки не докопається до правди. Тепер це була не просто собі сімейна сварка чи сестринська заздрість. Тепер це була війна на виживання.

Але у пеклі знали: якщо ти чогось боїшся, воно неодмінно з’явиться у тебе за спиною…