Глава 4. Розмова сестер  

Почувши таке, княгиня пітьми аж задихнулася, її пальці мимоволі вп'ялися в холодну тканину сукні. 

— Ти переходиш усі припустимі межі… І цей шрам на моєму обличчі — лише слабке відображення тієї гнилі, що роз'їдає твою душу, — Моргана шипіла незгірше за розлючену кобру, проте Карміла на це не зважала.

Вона просто мовчала, навіть не ховаючи зверхнього презирливого погляду. 

— Ти загралася, Кармілло. Ти пахнеш не просто поверхнею. Ти пахнеш зрадою нашої природи. І якщо Люціан цього не бачить за своїм захопленням тобою, то я бачу. Навіть крізь ці шрами, які залишаються й на аурі.

— Справи на поверхні вимагають делікатності, сестро, — молодша зробила маленький крок уперед, і амулет на її шиї на мить блиснув з-під коміра. — Чи ти хочеш, щоб наступний артефакт забутих богів розніс твій замок разом із твоїми амбіціями?

Княгиня пітьми почала повільно обходити сестру по колу, наче хижак, що вивчає слабкі місця жертви. Шовк її сукні шурхотів по каменю, як луска змії.

— Твої “справи” затягнулися, — процідила вона, зупинившись за спиною Кармілли. — Ти змінилася. Раніше ти пахла чистим гнівом і первісним попелом нашої крові. А тепер… Тепер від тебе несе чимось людським, якимось нудотним солодкуватим спокоєм. Так пахне тепле молоко і змиті гріхи — і це викликає в мене блювотний рефлекс. 

Кармілла мовчала, даючи змогу княгині сказати все, що в тої накипіло. Інформація для неї зараз зайвою зовсім не була. 

— Ти закриваєш свою свідомість навіть від мене, сестро. Такого раніше не було. Кого ти там ховаєш, у тих темних закапелках свого розуму? Якогось боржника, якого тобі шкода вбити? Чи, може, якийсь трофей, про який Люціан не повинен знати? — Моргана вимогливо глянула в очі молодшій, але та лише криво усміхнулась. 

Розлючена княгиня, знову наштовхнувшись на відверту зневагу, звузила зіниці, намагаючись вловити бодай ментальний відгомін думок сестри. Але натрапила лише на глуху стіну, від якої віяло крижаним вітром поверхні. Кармілла не просто захищалася — вона витісняла Моргану зі своєї території, показуючи, що старшинство у пеклі для неї ніколи не мало значення.

Водночас Кармілла відчула, як у жилах заворушилась її демонська сила. Це була головна іронія: у Моргани була пекельна корона, але у Кармілли була сила, яка могла б цю корону спопелити за одну ніч.

— Я ховаю там свою відпустку від твого нестерпного характеру, — отруйно посміхнулася молодша. — До речі, як там Люціан? Кажуть, він останнім часом усе частіше радиться зі своєю новою наложницею-суккубою, ніж із законною дружиною?

Обличчя Моргани перекосилося від люті. Бо сестра поцілила у найболючіше.  

— Суккуби приходять і йдуть, а Ашшр залишаються. І якщо одна кістка в роду починає гнити… її треба видалити.

— Спробуй, — ледь помітно нахилила голову Кармілла. — Тільки пам'ятай: я вириваю серця набагато швидше, ніж ти плетеш змови. І якщо ти ще раз пошлеш за мною шпигунів Баала, я поверну їх тобі частинами. У коробці з-під святкового торта.

Коли Кармілла зникла за поворотом, Моргана повернулася у свою спальню, киплячи від гніву. Але там на неї чекав сюрприз.

У кріслі біля каміна сидів Люціан. Його роги були ледь помітні у напівтемряві, а очі світилися тьмяним червоним світлом. Він крутив у руках порожній кубок, і по його обличчю було зрозуміло — він чув частину розмови.

— Знову сваришся з сестрою? — голос Люціана був тихим, але в ньому відчувалася міць стиснутої пружини. — Ти не можеш її контролювати, Моргано. Це починає втомлювати.

— Я не можу її контролювати, тому що вона Ашшр! — вигукнула Моргана, скидаючи халат на підлогу. — А ти… ти досі на неї дивишся так, ніби вона — єдине, що для тебе важливо в усьому пеклі! Думаєш, я не знаю, чому ти дозволяєш їй ці тривалі “відрядження”? Ти сподіваєшся, що вона повернеться і нарешті скаже тобі “так”?