Глава 3. Моргана все пам’ятала 

Шлюб із представницею роду Ашшр був для нього єдиним шансом закріпити своє право на престол. Йому була потрібна їхня архаїчна, густа, як смола, кров старших, щоб перетворитися з тимчасового намісника на повноправного володаря Еребуса, чиє слово стане законом навіть для прадавніх істот. 

Стародавні роди Еребуса плювали на папірці з канцелярії, але вони схиляли голови перед первісною темрявою, що текла у жилах Ашшр. Взявши Моргану за дружину, Люціан ніби купив собі недоторканність. Проте кожен у Раді знав, що цей трон тримається на жіночих плечах, і це знання отруювало кожну хвилину їхнього шлюбу.

Без Моргани він був лише тінню великого діда, а з нею — він ставав частиною фундаменту пекла.

— Стратегічний крок, — гірко прошепотіла Моргана, яка насправді була закохана у свого чоловіка.

Вона пам'ятала, як Люціан роками оббивав пороги їхнього сімейного замку. Але вона також пам'ятала ту принизливу правду: спочатку він прийшов за Карміллою. Він хотів її — дику, найсильнішу, ту, чия магія могла розколювати гори. Але Кармілла тоді лише розсміялася йому в обличчя, привселюдно заявивши: “Я не збираюся ділити ліжко з хлопчиком, який грається в короля, поки Дід тримає його за руку”.

Люціан тоді мало не спалив половину передмістя від люті, але зрештою заспокоївся й обрав Моргану — більш розсудливу й амбітну старшу сестру. Моргана ж отримала трон, але вона знала: кожного разу, коли він цілує її, він заплющує очі, сподіваючись побачити біле волосся Кармілли.

Княгиня пітьми встала, накинула шовковий халат, що струменів по тілу, як розплавлена ніч, і вийшла у дзеркальний коридор замку. Там вона побачила постать сестри біля самого виходу на галерею.

— Ти запізнилася на Раду, сестро! — княгиня знову торкнулася своєї розполосованої щоки, і в її голосі прорізався лід, якого Кармілла раніше ніколи не чула. Це був не просто гнів розлюченої демониці, це була заздрість старшої, яка отримала владу, але назавжди втратила волю. 

— Люціан розлючений. Твої “експедиції” стають дуже довгими, а звіти — порожніми, як дране решето. Ти забуваєш, що ми Ашшр. Ми — один із перших родів, фундамент цього світу. Наш статус — це не подарунок Люцифера чи його онука, це право крові, яку ми проливали тут, коли ці “втікачі з неба” ще тільки вчилися складати крила.

Кармілла навіть не здригнулась, вона просто зупинилася, не розвертаючись. Вона відчувала, як за спиною, у тіні дзеркального коридору, згущується темрява сестри — важка, липка, просякнута офіціозом і страхом перед свекром.

— Нехай він свою лють засуне сама знаєш куди… — Кармілла нарешті повільно розвернулася, і її погляд, прямий і холодний, зустрівся з палаючими очима сестри. 

Кам’яна підлога під її каблуками, викладена ще за часів першобісів, глухо загула — цей звук йшов із самих надр, наче древній звір вітав свою справжню господиню.

— А Рада... — Кармілла повільно зміряла сестру презирливим поглядом. — Ти так тремтиш перед цим збіговиськом, Моргано, наче ти не Ашшр, а куртизанка, що боїться розгнівати свого старого покровителя. Якщо ти вирішила стати дорогою ширмою для амбіцій цього вискочки, це твій вибір. Ти продала нашу першородність за право сидіти праворуч від того, хто без нас — ніхто. Але не смій вимагати від мене схиляти голову перед його розкладом дня. Цього не буде! 

Вона зробила крок уперед, і повітря навколо неї згустилося, наповнюючись важким металевим духом розпеченого заліза й гірким присмаком вікового попелу. Простір почав викривлятися, іскрячись не синім, а тьмяно-багряними розрядами, наче сама пустка під шкірою реальності була готова розірватися на друзки.

— Ти обрала бути фасадом його влади, Моргано. Тобі подобається цей блиск, цей статус першої леді Еребуса. Але пам'ятай: фасади руйнуються першими, коли приходить справжня буря. А я… я і є ця буря. Я ходжу там, де твій Люціан боїться навіть дихати. І якщо я запізнилася, значить, на те були причини, про які твоїм “радникам” краще не знати, інакше вони вимруть від одного лише страху…