Розділ 13. Моргана. Княгиня пітьми         Глава 1. Таємні бажання Баала  

Минуле, Еребус… 

Моргана розглядала себе в дзеркалі з цільного морозного опалу, який Люціан дістав десь у далеких Льодових горах, витративши на це життя цілого легіону молодших бісів. Те, що вона бачила в його застиглих, молочно-білих глибинах, їй страшенно не подобалося.

Камінь мав властивість підкреслювати не красу, а втому й тліючу злість. Ліва щока, яку в запалі бою дістала сесетра, пашіла пекельним вогнем. Три глибокі борозни, залишені кігтями Кармілли, пульсували у відображенні синім полум’ям і ніяк не хотіли затягуватися. 

Чорна кров, густа й гаряча, повільно сочилася крізь пальці, забруднюючи холодну поверхню дзеркала, яка миттєво покривалася інеєм у місцях дотику. 

Вона спробувала задіяти родову регенерацію, закликаючи темну сутність Ашшр, але магія лише безсило обпекла пальці. Рана відторгала її власну силу. Кармілла вдарила не просто фізично — вона вклала у цей удар концентровану отруту своєї гордині, яка тепер випалювала плоть Моргани зсередини, наче мікроскопічні голки з розпеченого заліза.

У пеклі рани, нанесені представниками старших родів, гояться довго — вони живляться образою, а Моргана зараз була переповнена нею, наче кубок отрутою.

— С-сука… — прошипіла княгиня пітьми. Від вібрації її голосу опал покрився мережею дрібних тріщин. — Некерована дика с-сука, на яку немає управи! Але їіба так повинно бути? Ну нічого, я подбаю про те, щоб цю управу знайти.

Сьогодні, коли вони зустрілися, Кармілла була не просто роздратованою. В її очах, зазвичай холодних і презирливих, горів якийсь первісний, майже звірячий захисний інстинкт. Коли Моргана вкотре спробувала пробити її ментальний щит, щоб вичепити хоч крихту інформації про поїздки на поверхню, сестра просто вибухнула. 

Вона розполосувала обличчя княгині пітьми швидше, ніж та встигла подумати про захист. Це був не просто удар — це був попереджувальний рик хижака, який охороняє свою здобич.

Важкі двері спальні, оббиті шкірою грішних королів, відчинилися без стуку. У кімнату ввійшов Баал, один з генералів пекельного легіону. 

До вищої аристократії він не належав, але в його жилах текла концентрована лють підземних надр. Його тіло, заковане в обладунок з переплавлених кісток убитих ворогів, випромінювало таку сиру маскулінну силу, що повітря в спальні миттєво поважчало, а Моргана ледь стримала бажання сходу на нього накинутися.

Баал підійшов ззаду, не знімаючи важких рукавиць. Його грубі пальці торкнулися пораненої щоки Моргани, і він без тіні огиди злизав краплю чорної крові. 

— Ця маленька сучка Ашшр ніяк не вгомониться і знову йде проти своєї княгині? — констатував демон очевидну річ. 

— Баале, не треба… — Моргана підняла руку в попереджувальному жесті. — Вона — моя сестра, і батьки ніколи не підуть на те, щоб я її покарала по-справжньому… А прадід… то й узагалі… 

— Що батьки? Не визнають владу князя й княгині пітьми? — не витримав він. — Дозволять молодшій заподіяти шкоду старшій, котра, до того ж, правителька цього світу?! 

— Вони завжди любили її більше, бо мама вже не сподівалася на дитину, — Моргана знизала плечима. — Сам розумієш, пізня дитина, яка отримала всю силу старшого роду Ашшр, тоді як… 

О, він розумів! Він добре розумів, що ця демонська вертихвістка Ашшр, якій глава роду дозволяє практично все, що вона хоче, набагато сильніша за княгиню пітьми, яка зараз у його обіймах. А можливо, й за самого князя, тож він, Баал, не відмовився б її покарати. Особисто. У своєму ліжку. А для цього треба, щоб Моргана йому довіряла, якщо між демонами може йтися бодай про якусь довіру.   

— Вона знову мітила в серце, а влучила в обличчя? — прохрипів він, притискаючись масивними грудьми до її спини. — Твоя сестра пахне не просто смертю, Моргано. Від неї несе забороненим світлом. Це збуджує сильніше, ніж крики у дев’ятому колі. Якби твій чоловік дозволив, я б особисто перевірив, наскільки глибоко це світло в ній проросло. Я б випатрав її ауру, поки вона не почала б благати про темряву.