Глава 4. “Кіра сіла у чорний позашляховик!”  

Їй хотілося закричати від цього несправедливого болю, впасти до його ніг і зізнатися в усьому. Сльози — ці пекучі, неможливі для демона солоні краплі — підступали до самих повік. Це було неймовірно: відчувати, як у грудях замість демонічної суті здригається справжня людська мука. Вона переживала кожну секунду його сну, знаючи, що відбулося насправді… 

Лікар Ашшр змусила себе вдихнути прохолодне повітря кабінету. Вона знову нагадала собі, що не має права на жоден жест, що видав би її справжню суть. 

— Це не шизофренія, Глібе. Це перевтома, — збрехала вона, не кліпнувши оком. 

Він дивився на неї, як на істину в останній інстанції: з болем і надією на зцілення. Бо він… таки хотів вірити, що йому допоможуть.

— Проте це не просто сни. Це пам'ять вашого тіла про щось дуже травматичне, і ми це обов’язково з’ясуємо, — голос був рівним, професійним, хоча кожне слово давалося їй з боєм. — Але нам знадобиться серія сеансів. Багато сеансів. Ви мені потрібні живим. Тож давайте домовимось про зустрічі, починаючи з третього числа. 

…Коли за ним зачинилися двері, Діана ще довго сиділа в тиші. Потрібно було терміново на щось перемкнутися, вийти звідси. Цей кабінет став замалим для тієї люті й розпачу, що вирували у неї всередині. Вона майже вибігла з клініки, кинувши адміністратору коротке “скасуйте решту записів”. Їй потрібен був масаж, їй потрібна була фізична напруга, біль, олія, що завгодно, аби тільки не бачити перед очима ці рани від його вирваних зі спини крил. 

За годину вона вже лежала на масажному столі. Двоє масажистів працювали синхронно. Їхні сильні руки, змащені теплою олією, розминали її шкіру. Це був майже еротичний танець болю і задоволення. Кожен рух міцних чоловічих рук мав би приносити спокій, але Діана лише міцніше стискала зуби. Вона уявляла, що ці руки належать Глібу, і від цієї думки її власна магія ледь не почала вириватися назовні, розжарюючи повітря в кабінеті спа.

Потім був шопінг — нервовий, швидкий. Вона таки купила сукню, але зовсім не ту, яку планувала спочатку, а відверту, чорну, наче готувалася до бою. Діана розплатилася карткою, навіть не дивлячись на цінник. 

Дівчина-консультант щось щебетала про “щасливий Новий рік”, але Діана лише зміряла її таким поглядом, що та миттєво замовкла. Все навколо здавалося картонним тлом для її внутрішнього шторму.

Вона вже виходила з бутика, коли смартфон у сумці вибухнув дзвінком.

— Алло? — Діана роздратовано притисла слухавку до вуха.

— Діано… пані Діано! Ви мене не знаєте, я Стелла, подруга Кіри! — голос дівчини зривався на крик. — Кіра… її немає! Вона сіла в чорний позашляховик біля університету. Я намагалася її зупинити, але вона сказала, що все під контролем! Але ці люди… вони виглядали як професійні вбивці!

Діана завмерла. Пакунок із дорогою сукнею вислизнув із пальців прямо в брудну снігову кашу, та вона на нього навіть не глянула.

— Чорний джип? — перепитала вона, і в її голосі прорізався такий метал, що перехожі мимоволі почали озиратися. — Описуй того, хто її забрав!

— Красивий такий, качок, на обличчя як модель, але очі… очі мені здалися якимись нелюдськими! Арт, вона назвала його Артом!

Діана здригнулася від того, що хтось невідомий, хтось зухвалий наважився торкнутися її доньки прямо в центрі міста. Вона відчула, як під шкірою починає закипати справжня, первісна лють Кармілли Ашшр, демониці одного зі старших родів. Хто б це не був, він щойно підписав собі вирок.

— Стелло, заспокойся, — холодно кинула Діана, хоча власні пальці майже до болю втиснулися в корпус смартфона. — Я її знайду. Просто зараз йди додому і нікому нічого не кажи. Чуєш? Нікому.

Вона натиснула “відбій” і на мить завмерла посеред галасливої вулиці. У цей момент у ній померла лікарка Ашшр і навіть Кармілла на мить відступила, поступившись місцем матері. Вона любила їхню з Гелларіелем доньку божевільною людською любов’ю…