Глава 5. Вона пірнула у броньований салон… 

Цей підісланий цербер намагався тиснути на неї своїм авторитетом, але він навіть не уявляв, що його залізний тон викликає в дівчини лише хижу посмішку. Валентин вирішив зіграти ва-банк і показати силу прямо під стінами академії, думаючи, що залякає звичайну першокурсницю. 

Але цей тиск діяв на справжню природу Кіри як найкращий каталізатор — простір навколо почав ледь помітно стискатися, і вона вже ледве стримувала свою внутрішню силу, щоб не змусити електроніку його чорного монстра спалахнути прямо тут, на очах у переляканих студентів. 

— Кіро, ти що, здуріла?! — Стелла, її подруга, яка до цього моменту застигла з відкритим ротом, нарешті відмерла і вчепилася Кірі в лікоть. — Подивись на цю шафу! Це ж чистий кримінал! Він тебе або в ліс вивезе, або на органи здасть. Ходімо звідси, я вже своєму водієві подзвонила! Він їде нам назустріч… 

Кіра на мить зависла. В голові промайнув шалений калейдоскоп. Ризик? О, так! Безумство? Безумовно. Але вона ж сама цього хотіла! Сама малювала в думках, як цей владний, нестерпно впевнений у собі мужик стане її першим. 

Тим, хто нарешті не зламається під її поглядом. Вона хотіла відчути його силу, перевірити його на міцність і, чорт забирай, просто подивитися, як він буде поводитися, коли зрозуміє, що “студентка” — це лише прикриття для справжнього стихійного лиха. 

Людський страх Стели здавався їй таким нікчемним, наче писк комара в літню ніч, адже її власний страх давно атрофувався під наглядом Діда. Вона буквально шкірою відчувала, як ця поїздка змінить її життя, перетворюючи нудну університетську рутину на криваву шахову партію з найвищими ставками в місті. 

Її серце калатало в шаленому ритмі драйву, і цей солодкий адреналін був найкращим підтвердженням того, що вона робить свій найбожевільніший, але абсолютно правильний вибір. 

— Розслабся, Стелло, — Кіра підморгнула подрузі, вивільняючи руку. 

В її очах зараз танцювали такі бісики, що Стелла мимоволі зробила крок назад. 

— У мене все під контролем. Це просто… ділова пропозиція. А якщо він спробує вивезти мене в ліс — повір, шкода буде лісу. Бувай!

Вона підійшла до машини, і Арт мовчки відчинив перед нею задні двері. 

— Зрештою, якщо ти так хвилюєшся, подзвони мені ввечері, — вона ще раз повернулася до Стелли, а наступної миті впевнено взялася за відчинені дверцята автівки.  

Салон зустрів її запахом дорогої шкіри й легенькою класичною — що, класичною?! — музикою. Кіра пірнула в темряву салону, двері важко гупнули, відсікаючи шум Контрактової площі. Машина зірвалася з місця, залишаючи онімілу Стеллу на тротуарі. 

Важка тиша броньованого салону миттєво обволокла Кіру, наче кокон, витісняючи святкову метушню зимового Києва за межі її всесвіту. Вона на кілька секунд заплющила очі, порами шкіри вдихаючи цей аромат чоловічої влади й дорогого тютюну, яким був просякнутий кожен міліметр простору навколо. 

Все! Пастка зачинилася, але Валентин Костянтинович ще не знає, що в цій закритій клітці замкнений не беззахисний трофей, а хижак, готовий перехопити керування його життям на першому ж крутому віражі. 

Азара ж відкинулася на м’яке сидіння, витягнула свої довгі ноги й задоволено посміхнулася. “Ну що, Валентине Костянтиновичу, сподіваюся, ви приготували щось цікавіше за нудну лекцію про правила поведінки? Бо я вже їду…” — промайнуло в її думках, поки вона стежила за Артом, який впевнено маневрував між машинами на дорозі.