Глава 3. Вона це зробить!

Він звик контролювати свої мільйони, свої клуби й своїх ручних псів, але він поняття не має, що його ретельно збудований світ щойно потрапив у радіус дії її персонального торнадо. 

Вона відчувала, як його самовпевненість колами розходилася у повітрі клубу, наче виклик, кинутий прямо їй в обличчя. І… Кіра прийняла його з усім драйвом, на який здатна її темна половина. 

Це більше не просто флірт чи випадкова інтрижка — це початок гри, де той, хто програє, втратить не просто серце, а весь свій життєвий баланс. 

Вона відчувала його хижу жадобу кожним нервовим закінченням. Там, у клубі, він дивився на неї не як на дівчину, а як на рідкісний артефакт, який неодмінно треба поставити на полицю у своєму кабінеті. 

Його влада, його дорогі костюми, його впевненість у тому, що він — король цього міста... усе це було лише вишуканою обгорткою, яку Кірі хотілося розірвати повільно, шар за шаром, просто щоб подивитися, що там всередині. 

Чи є там щось справжнє, чи тільки пустка й пиха?

— Ну що ж, Валентине Костянтиновичу... пограємося, — прошепотіла вона, малюючи кінчиком пальця коло на запотілому склі вікна.

Потім заварила собі чаю з сушеної сон-трави й пелюсток чорного болиголова — рідкісної суміші з Нижнього світу, яку мати іноді привозила їй як особливий дефіцит. Напій пах грозою й мокрою землею, миттєво прояснюючи думки. Вмостившись на широкому підвіконні, вона почала обмірковувати свій стратегічний план, особливо зупиняючись на тактичних моментах.

Чіпляти такого чоловіка банальними жіночими штучками — глибоким декольте чи наївними поглядами “оленятка” — було б просто принизливо. Та й нудно до нестями. Валентину не потрібна була чергова фанатка чи коханка на одну ніч, таких у нього, мабуть, цілі легіони в черзі стоять. Йому потрібен був виклик, справжній ментальний струс.

Тож Кіра вирішила, що триматиме його в стані постійного голоду, змушуючи кожного разу сумніватися у власній адекватності. Кожна їхня зустріч має бути як розряд струму — раптово, боляче, небезпечно. Вона збиралася підсадити його на себе, викликавши таку залежність, від якої не рятують жодні клініки й детокси.

Дівчина була впевнена: його его — це його найбільша вразливість. Вона збиралася маніпулювати ним так, як професійний гравець маніпулює новачком у покері. Тільки її ставкою буде не душа, а сама реальність. 

Вона змусить його шукати її в натовпі, виловлювати її сліди, які вона сама ж і залишатиме спеціально — як ті фіолетові обгортки в парку, що так красиво спалахнули, випалюючи залишки його самовпевненості, коли його пес, якого він послав стежити за нею, ледь не знепритомнів. А то був один з “подарунків” Діда… 

Кіра пройшла до великого ліжка, де на шовкових простирадлах лежав її планшет. На екрані мерехтів розклад лекцій на наступний семестр — міжнародне право, криміналістика… нудьга. 

Але поруч в окремій вкладці була відкрита неофіційна мережа корпорації Ad Inferos, яка володіла мережею однойменних нічних клубів і ще кількома мережами, що, як вона вже знала, були розкидані по всій країні.

Для неї цей Валентин Костянтинович був поки що лише деталлю системи, яку вона збиралася зламати й перезібрати під себе. Кіра відчувала до нього дивний потяг — але не той рожевий сироп, про який пишуть у дешевих жіночих романах. Це був драйв двох штормів, що летять назустріч один одному, щоб злитися в один руйнівний ураган і подивитися, хто з них взагалі виживе після такого зіткнення.

Те, що вона була ще дівчиною, додавало цій грі особливого перцю, який вона так любила. Для нього вона виглядала як чистий лист, незаймана територія, яку він мріяв підкорити. Для неї ж він був найвищою скелею в цьому місті, на самій вершині якої вона збиралася вибити своє ім’я. 

І вона це зробить, інакше вона не Кіра Ашшран.