Глава 5. “Знайдіть її!” 

— Музику гучніше! — наказав власник клубу, й цей голос змусив Макса у VIP-зоні миттєво протверезіти від раптового тваринного страху. — Я хочу бачити, як вона згорить. 

— Її треба звідти витягувати… Максе, давай пробиратися ближче до того клятого пілона! — шепотіла Стелла, смикаючи старшокурсника за рукав дорогої сорочки, та він реагував на все якось мляво. 

А Кіра просто танцювала, відпустивши на волю свою суть і відчуваючи, як її демонічна сила прокидається від алкоголю й азарту. Вона знала, що десь там, у своєму древньому Пеклі Дідько, якого вона про людське око давно називає Дідом, зараз, мабуть, хапається за голову, бачачи цей перформанс через свої магічні канали. 

Але їй було байдуже. Цієї ночі вона була Королевою AD INFEROS, і навіть сам Король цієї ночі не міг відвести від неї очей. А значить, він повинен стати її… здобиччю. 

Дівчина зробила різкий оберт, затиснувши сталь шеста лише коліньми, і на мить зависла вниз головою. Її волосся торкнулося сцени, розсипавшись платиновими блискавками по чорному лаку. Вона дивилася на Валентина прямо, без тіні дівочої ніяковості, зчитуючи його шок, його азарт і те, як темрява в його зіницях починає поглинати райдужку. 

Він хотів бачити, як вона згорить? Гмм, вона чудово почула ці його слова й відразу запам’ятала. Що ж, він погано знав фізику вогню. Вона не збиралася горіти — вона збиралася стати тією пожежею у його венах, яку він не зможе загасити. 

“Кіро, досить! Зупинись, ти на межі!” — Дідько в її голові, який таки прорвався знову “в ефір”, уже не просто бурчав, його голос вібрував від справжньої тривоги. Старий відчував: ще секунда — і енергія Азари прошиє простір клубу, вибивши всі запобіжники, включно з його магічним захистом. 

Але Кіра лише зухвало прикусила губу. Останній акорд музики вдарив по вухах, і вона, відштовхнувшись від пілона, зробила неможливе сальто назад і… м’яко, без жодного звуку, приземлилась на ноги прямо на край ложі Валентина. 

Відстань між ними скоротилася до кількох сантиметрів. Запах грози й сірки став настільки концентрованим, що охоронці Валентина, а це були справжні демони в людських іпостасях, мимоволі зробили крок назад, хоча їх тренували не боятися навіть диявола, тобто самого Дідька Лисого. 

Кіра простягнула руку і тонким пальцем з ідеальним манікюром торкнулася вузла його дорогої краватки. 

— Ти хотів бачити, як я згорю? — прошепотіла вона, і цей шепіт почули всі, хоча музика не стихала. — Дивись уважніше, красунчику. Я — те полум'я, яке не залишає попелу. Тільки шрами.

Вона різко розвернулася і, не чекаючи відповіді, зробила крок прямо в натовп, який розступився перед нею, як Червоне море перед Мойсеєм. Стелла й Макс, який давно заціпенів від страху, так і залишалися десь там, нагорі, у своєму маленькому світі “золотих дітей”. 

Валентин же навіть не намагався її зупинити. Він лише провів цю людську дівчину поглядом, відчуваючи, як у грудях, там, де вісімнадцять років поспіль — ще відтоді, як спочатку майже на рік зникла, а потім так само раптово з’явилась його недосяжна мрія, але й не подумала змінити гнів на милість, — панувала крижана пустка, вперше щось по-справжньому боляче і солодко тьохнуло. 

— Знайдіть її, — тихо наказав він помічнику, не зводячи очей з того місця, де щойно зникло чорно-платинове марево. — Я хочу знати про неї все. Від кольору її першої зубної щітки до того, кому вона продала свою душу. Бо таку силу неможливо отримати просто так. 

Він ще не знав, що шукати доведеться не в аудиторіях “Могилянки”, а у власних спогадах, які він так старанно намагався поховати ще вісімнадцять років тому…