Глава 4. По краю Безодні 

— Дивіться, як треба святкувати насправді! — раптом вигукнула вона, підхоплюючись з місця й тріпнувши своєю розкішною двокольоровою гривою. 

— Кіро, ні! Ти вже геть п’яна, зупинись! — Стелла знову спробувала її перехопити, але Кіра просто пройшла крізь її рухи, наче танцюючи між краплями дощу. 

Вона пливла крізь натовп. Охоронці-амбали, що стояли біля сцени, просто застигли, коли вона пройшла повз них. Маніпуляція, вшита в її ДНК, змушувала їх бачити в ній не порушницю, а господиню ситуації. Все, що вона робить, правильно, так і має бути…

За мить дівчина вистрибнула на сцену з грацією пантери. Професійна пілоністка навіть не встигла злякатися. Кіра перехопила її за талію — її пальці були тонкими, але міцними й сильними. Одне легке зусилля, майже непомітний поштовх — і танцівниця полетіла зі сцени вниз, приземлившись прямо в ложу Валентина, на руки його здивованим охоронцям, які з несподіванки ледь не впустили її на самого шефа. 

Зал ахнув. Музика на мить захлинулася, а наступної миті у під стелею нічного клубу стало так тихо, що було чути, як кришиться лід у келихах. 

Кіра впевнено схопилася за холодну сталь шеста, ніби робила це щодня принаймні по вісім годин поспіль. Її чорно-платинове волосся розлетілося диким ореолом. Вона глянула вниз, прямо в ложу, де Валентин повільно відставив свій келих із темним напоєм, підготувавшись дивитись шоу, яке раптом вирішила запропонувати йому прекрасна незнайомка. 

Він клацнув пальцями — і гримнула музика. Крок… поворот… прогнутись так, як не може прогнутись людина… це раз… ще… 

Вона не просто танцювала — вона диктувала цьому клубу свій власний ритм, якого він досі не знав. І Валентин, уперше за вечір, дозволив собі ледь помітну хижу усмішку. Він ще не знав, хто вона, але його нутро, приховане за дорогим піджаком, уже відчуло: ця ніч припинила бути нудною… 

Розвалившись у кріслі, він ліниво спостерігав за нею. Вперше за весь вечір його погляд став по-справжньому гострим, і він дозволив собі випустити назовні трішечки своєї магнетичної демонської сили, чого зазвичай робити собі не дозволяв. 

Та захист Дідька тримав удар на всі сто: Валентин не бачив у ній ні якусь там Азару, ті, тим паче, не бачив доньку Кармілли. Але він бачив аномалію. Дівчину, яка випромінювала таку дику енергію, що в нього під шкірою почало поколювати — давно забуте відчуття присутності поряд рівного собі. 

— Хто це? — тихо запитав Валентин, не звертаючи уваги на дівчину, що осиковим листком тремтіла поруч. 

— Якась студентка з VIP-кабінки, бос. Кіра. Кажуть, з “непростих”, — прошепотів помічник з людей, якого він наділив часткою сили. 

Сама ж Кіра, відчувши його погляд, на мить призупинилась, зухвало посміхнулася, дивлячись йому прямо в очі, і знову продовжила свій танець. 

Це був не зовсім стриптиз, а якщо точніше, то й зовсім не стриптиз. Це був танець-ритуал. Кожен її рух був викликом усьому: законам фізики, людського етикету навіть у цьому богом забутому місці, де зашкалює концентрація пороків і гріха, банальній пристойності. 

Вона оберталася на шесті так швидко, що пасма волосся зливалися у сріблясто-чорну блискавку, а зал то завмирав, то вибухав шаленими оплесками у найбільш пікантні моменти, давно забувши про професійну танцівницю, яка так і висіла на руці охоронця, з відкритим ротом спостерігаючи за тією, котра окупувала пілон. 

Валентин подався вперед, спершись підборіддям на руку. Він відчував дивний запах від сцени — не піт, не парфуми, а запах грози й пороху одночасно. Це що, такий новий афродизіак? І хто його створив? І де вона могла його взяти?! 

Його нутрощі напружилися. Ця дівчинка була не просто гарною, вона була небезпечною, хоч він поки не міг зрозуміти, чому так вирішив. 

А Валентин любив отримувати, а потім приборкувати все, в чому відчував хоч крихту небезпеки. Це означало тільки одне: вона повинна стати його.