Розділ 2. Кіра. Пекельний пілон  Глава 1. Неоновий хижак   

Теперішнє, Київ… 

Передноворічний Київ потопав у мокрому снігу й святковій розкоші. Але тут, за важкими дверима одного з нічних клубів мережі AD INFEROS, панував зовсім інший клімат. Повітря було густим, перемішаним із дорогим парфумом, запахом елітного алкоголю й ледь відчутним присмаком сірки, який завжди з’являвся там, де концентрація гріха перевищувала норму. 

А в цьому конкретному місці, де пританцьовувала від нетерпіння юна красуня в короткій чорній шкіряній сукні з дивного кольору волоссям, воно вже було наелектризованим, наче перед початком великої пожежі, яку ніхто не поспішав гасити, бо поки що просто не помічав. 

— Кіро, припини! Ти ж обіцяла, що сьогодні ми просто “ци-віль-ні”! — Стелла, чиє діамантове кольє коштувало більше, ніж увесь автопарк університету, в якому вчилися дівчата, намагалася перекричати гуркіт басів. 

Та мініатюрна брюнетка з меліруванням, що нагадувало спалахи платинового неону на вороновому крилі, навіть не намагалася почути те, що їй казала супутниця. Дівчина лише з викликом відкинула голову назад, демонструючи чітку лінію шиї й ніжну, як у немовляти, шкіру. 

Вона була схожа на молоду пантеру, яку здуру зачинили в клітці з домашніми котами: тендітна на вигляд, але кожна клітина її тіла була наповнена дикою некерованою силою. В її поставі читалася хижа грація, готовність до стрибка, а під тонкою шкірою, здавалося, перекочувалися сталеві м’язи. У кожному її русі відчувався прихований ритм Безодні, який неможливо було заглушити жодною людською музикою.

…Обличчя з високими вилицями й ледь помітним, майже звіриним оскалом, притягувало погляди, особливо протилежної статі, як магніт. Але найстрашнішим і водночас найпрекраснішим були її очі — розкосі, глибокі, вони світилися внутрішнім азартом, який неможливо було заховати за жодними людськими окулярами. 

Кіра не просто ігнорувала прохання тієї, котра вирішила, що раз вони вчаться разом і сидять за одним столом, то вона тепер її подруга. Дівчина розчинялася у ритмі, що вібрував у її кістках. Легким, майже невагомим рухом вона вихопила пляшку з рук Макса, який заціпенів від такого нахабства, і одним ковтком осушила її наполовину. 

Вона ще не бачила того, хто спостерігав за нею з ложі, але її кров уже відгукнулася на знайому темну вібрацію, що панувала в цьому залі… 

“Обережно, мала, — почула вона голос того, хто завжди і від усіх її захищав, коли мама забирала її в Еребус, а юна напівдемониця починала прищеплювати молодим демонам правила хорошої поведінки, які вона вивчила на Землі. — Ти зараз так іскриш, що мій захист тріщить по швах навіть тут, у Пекельній Бензодні”. 

Голос Дідька вібрував у самій основі її черепа, нагадуючи про те, що вона — лише гостя в цьому крихкому людському світі, але такі високі матерії Кірі навіть на думку не спадали. 

Дівчина кумедно хіхікнула, уявивши собі цю картину й пославши тому, хто зараз спілкувався з нею подумки, повітряний поцілунок. 

“У мене через твої вибрики зараз лекція з психомеханіки зірветься — студенти відчувають твій драйв і починають ікла випускати прямо в аудиторії! Схаменися, бо цей тип у ложі побачить крізь твій людський образ не студентку київського вишу, а справжнє пекло, яке ти притягла з собою на підборах!”— не затихав її… хай буде дід. 

Магічний екран професора в Пекельній академії Еребуса зараз, мабуть, палав багряним, сигналізуючи про критичний рівень енергії його підопічної.

От же ж… совість Пекла обізвалась! 

“Припини! — наступної миті заволав Дідько, від чого вона ледь не оглухла. — Я зараз же зв’яжуся з Діаною, і вона забере тебе звідти додому…” 

Що? Додому? Та нізащо!