Глава 40

Амелія:
Мої очі потемніли, а в горлі пересохло. Серцем я відчувала, що в цьому листі щось не так, явно не так. Але що? Що саме? Цього вже я не знала.. Який підступ можуть ховати мої "любі" батьки? Якої пастки мені чекати? І чи чекати взагалі? В голову лізуть різні думки, але в їхню доброту і каяття повірити просто не можливо..Не могли так швидко вони змінити свою думку. От просто не могли. Вони ж Крофти, і я їх занадто добре знаю, навіть занадто добре, щоб душею відчувати всю підступність їхніх планів..
- Принцесо, все добре? Що такого могла написати твоя матір? - запитально піднявши брову, Стас чекав від мене пояснень... Я мовчки віддала йому листа, проте не сподівалась на розуміння, адже те, що там написано і справді виглядало безневинно та по батьківськи.. Але тільки не для мене..
- Отже..запрошують на вечерю?! - задумливо мовив хлопець, а потім присівши поруч, додав:- Якщо не хочеш, можемо не їхати..Я щось вигадаю: хворобу, від'їзд, якусь роботу чи щось інше.. Вигадаю..
- Годі Стас..- перебиваю його карколомні ідеї (хоч і здаються вони набагато кращими ніж те кляте запрошення) - Я ж не можу вічність ховатись у їхній тіні?! Та й зі мною буде мій наречений, чого мені боятись? 
Хлопець із посмішкою цілує мою руку, а потім шепотом відповідає:
- Авжеж буду принцесо! Боятися мають тільки вони..
***
- Амеліє, я зачарований твоєю красою! - наблизивши до себе, мовив хлопець, коли я вже була готова вирушати до батьків..(хоч як цього не хотіла). 
- Стас..ми так не поїдемо..- розуміючи хтивість його думок, промовляю я. 
- Ох, кляте запрошення! - натомість гарчить той, легким дотиком торкається губами моєї шиї, від чого всім тілом пробіглись мурашки, а потім, як ні в чому не бувало дає свою руку та веде до машини. От же ж пройдисвіт такий! 
- Прошу на борт, Амеліє Кричевська! - багатозначно посміхнувшись сказав Стас та відчинив двері свого авто..
- Амелія Крофт! - нагадую, що ми ще навіть не одружені..
- Це тільки питання часу, принцесо! - всеодно не відступає від свого та сідає за кермо..В думках молюсь, щоб все пройшло добре і мої побоювання - це зайва фантазія..
Зрештою, всього кілька хвилин, і ми опиняємось біля мого будинку.. На мить в моєму роті пересохло, а ноги знову стали схожі на вату, і я не розуміла, чому так на це реагую. Невже і справді щось має статися? 
- Стас, в мене погане передчуття! - попереджаю свого супутника, перед тим як вийти з машини та ступити на поріг того будинку..
- Принцесо..- той переводить свій погляд на мене, і перед тим як продовжити, розвіює мої страхи поцілунком, таким ніжним і щирим як ніколи раніше..Чи це через хвилювання я таке надумала? Неважливо.. а потім зрештою додав:- Я буду поруч, ніхто не посміє тебе скривдити! (На мить, а можливо і назавжди я повірила йому. А що мені лишається робити? Він не давав мені привід йому не довіряти.. Завжди був чесним, або я занадто довірлива. Тут одне з двох!) 
- Оо, діти, ми вже вас зачекались! - сплеснувши в долоні, мовила моя матір, змусивши мене знову згадати її божевільні помисли..
- Майбутні Кричевські разом - чудово! - почувся голос містера Кричевського..О дякувати Богу, він теж тут. Можливо я і справді дарма переживаю? Дядько Стаса не дозволить зробити чи сказати щось не те моїм батькам..В цьому я точно впевнена..
- Раді вас всіх бачити! - взявши ініціативу на себе, промовив Стас, міцно тримаючи мою руку..
- Навзаєм Станіславе! - потиснувши руку хлопця, відповів мій батько..
Нас запросили до столу, як в нічому не бувало. Ми розмовляли, трохи сміялись, пили шампанське, але тільки десь в глибині душі я відчувала напругу. Але що тут може бути не так? Батьки ніби нормально спілкуються із Стасом та його дядьком, навіть час від часу кидають фрази і для мене. Чому тоді я ще досі відчуваю хвилювання? 
- Дорогі гості, сподіваюсь ви не будете проти, якщо я відійду із своєю донькою для особистої розмови..- ніби ласкаво промовила моя матір, але саме ця ласка неабияк мене насторожила..
- Доню, вийдемо на наше подвір'я? Батько тим часом розважить наших гостей! - звернувшись до мене, знову мовила вона..Він напруги я міцніше стиснула руку свого супутника, м'яко натякаючи, що переживаю..
Натомість хлопець, підвівся із-за столу, допоміг мені також піднятись, поцілував мою руку і додав:
- Амеліє, я чекатиму тебе тут! (І підморгнув, давши мені зрозуміти, що наглядатиме і все буде добре..Ну гаразд мій доблесний лицарю, повірю тобі на слово!) 
- То про що ви хотіли поговорити, мамо? - запитую, щойно ми опиняємось на подвір'ї..
- Ви із Станіславом вже одружились? - ставлячи питання на питання сказала вона, трохи мене шокуючи..
- Ем..ще ні! Можливо наступного місяця, а можливо через тиждень! - даю їй зрозуміти, що у нас все серйозно, хоча і сама поки цього не усвідомлюю..
- Ти ж розумієш, Амеліє, що можеш зробити помилку? - ніби спокійно, але із якоюсь ворожістю промовила вона ці слова..
- Ну тоді просвітіть мене! Ви ж казали, що я маю вийти за Кричевського, Труш тільки запасний варіант. І ось, Стас зробив мені пропозицію, але ви говорите про якусь помилку?! - хочу з усім розібратись і поставити на цьому велику крапку, проте я не забула, що з місіс Крофт не все так просто..
- Невже Труш пообіцяв вам таке, що не може дати сім'я Кричевських? - знову ставлю питання, не чекаючи відповіді. 
- Все складніше ніж ти собі уявляєш юна Крофт! - без жодних емоцій мовила та..
- Але з цим явно пов'язані гроші! І скільки він готовий віддати за мене? Мільйон? Мільярд? Скільки ма? Скільки? - не припиняю ставити питання, на які жінка не може знайти підходящої відповіді. Це видно в її очах, хоч яким би порожнім не був той погляд. 
- Батько програв в карти..- сухо відповіла вона, ввівши мене у ступор. Карти? Він грає в карти? Крофт, той самий містер Крофт грає в карти? Хіба це можливо? Хоч вони були не щирі до мене, але їхній бізнес був чесним! То для чого ця безчесна гра? Я вже нічого не розумію..
- Батько грає в карти? Відколи? - озвучую свої думки в голос, боявшись почути, що було на кону..
- Вже досить давно..- спокійно відповіла матір, а потім додала:- Труш поставив умову: якщо виграє батько, то він віддає йому 2 мільйони доларів, а якщо виграє він, то батько віддає тебе.. ( Чорт, що? Що в біса робить батько? Кому мене віддає? Мені це почулося? Правда ж?) 
- Віддає? Мене? - ледве скрикнула я..
- Ви серйозно на це погодились? Віддати мене в обійми старого збоченця, через програш в карти? - не припиняю говорити, мовчати вже просто немає сенсу..
- Не сприймай це як покарання! - суворо заговорила жінка - Ставши дружиною Михайла ти матимеш все, що тільки захочеш! Навіть власний маєток, золото, прикраси, сукні - все, чого тільки забажаєш.. А в замін, маєш просто стати його дружиною! Простішого збагачення навіть я не бачила! 
- Батько програв мене в карти! - ніяк не заспокоююсь, ігноруючи мамині фантазії.. Вони збожеволіли? Скажіть мені хтось? Що з моїми батьками не так? Що, чорт забирай, з ними не так? 
- Амеліє  не роби з цього трагедію! - іронічно промовила матір. Трагедію? Чорт, та це пряма дорога до моєї смерті.
- У вас нічого не вийде. У нас із Стасом скоро весілля! - згадую про свого лицаря і вже хочу повертатись до будинку, як чую гарчання машини, що зупинилась прямо перед моїм носом..
Матір схопила мене за руку, і в той момент з машини вийшов мій кат - клятий Труш.. 
- Моя найпрекрасніша, вже встиг за вами скучити! - підлабузницьки схопивши моє підборіддя мовив цей дідуган..
- Не чіпайте! - скрикнула я та вирвала руку від мами..
- Краще вам не пручатись! - хтиво заговорив Михайло та затягнув мене до машини..
- Відпустіть мене негайно! Мене всеодно врятують! - кричу в обличчя старому негіднику..
- Люба моя, на це можете навіть не сподіватись! - провівши рукою по моєму обличчі, з огидною посмішкою відповів Труш..
Я пручалась як тільки могла, але це було марно..Я дивилась на скам'яніле обличчя матері, так бажаючи побачити у нім хоч крихту жалю, але не побачила нічого, крім полегшення..
- Ненавиджу! - кричу ніби в останнє, сподіваючись, що хоч хтось з будинку почує, але старий затуляє мені рота.. 
- Амеліє, вам краще заспокоїтись, якщо не хочете, щоб  ваш любий Кричевський постраждав! - прошепотів Михайло, змушуючи моє серце на мить зупинитись, а душу безжально заболіти.. Мій рух зупинився, я пустила останню сльозу змирившись геть з усім.. Я була готова і справді змиритись, щоб тільки Стас не постраждав і його дядько також.. Готова, хоч як боляче це не було, хоч як моя покалічена душа благала волі, хоч як вона прагнула знову опинитись в обіймах мого лицаря, але не могла..І все через гроші, кляті гроші, які заволоділи здоровим глуздом моїх клятих батьків. Ненавиджу їх! Ненавиджу цей нікчемний світ! Ненавиджу навіть себе...