Глава 37

Станіслав:
Нарешті я віз свою дівчинку додому, до свого дому. Тепер вона буде поруч і їй нічого не загрожуватиме..А головне - вплив батьків і цей клятий Труш! Звичайно вона трохи здивувалась моїй пропозиції, та я і сам не очікував від себе такої рішучості..Та щойно переступив поріг дому Крофтів і побачив, як старий хрищ стоїть на коліні перед Амелією, не було сенсу відступати! 
Через деякий час ми опиняємось біля будинку, де розташована моя квартира. Беру речі дівчини з багажника і разом прямуємо до вже нашого дому. Весь цей час Амелія мовчала, не зронивши жодного слова. А я не набридав, бо розумів, що все трохи складно. Я ледве не вчинив скандал у її домі, через свою пропозицію і напевно ще погіршив ставлення її батьків до неї. Одним словом налажав я по повній, але все заради неї. Врешті решт зайшли ми до квартири, де я одразу ж пішов ставити її речі у кімнату, а потім повернувся назад, помітивши, що дівчина стоїть не порушно в коридорі.. Та що це з нею? 
- Амеліє, все добре? - запитально піднімаю брову..
- Угу..- сухо відповідає та, навіть не поглянувши на мене, ніби й досі стоїть у своїх глибоких роздумах на щось явно чекаючи, або і не чекаючи..
- Принцесо..- підходжу до неї, цілую руку, тим самим вивівши із трансу і додаю:- Чого ти боїшся? 
- Нічого..- той самий похмурий тон, не давав мені нормально зосередитись..
- Амеліє..- наближаю її до себе, від чого вона відвертає свій погляд, але тільки одним порухом змушую її знову дивитись прямо в очі - Скажи мені що не так? Що тебе хвилює? Вважаєш мій вчинок неправильним? Засуджуєш ? 
- Я не..- знову відвертає погляд. Та що ж таке? Чорт! 
- Так, можливо я вчинив паскудно, не порадився з тобою, застав зненацька. Але це було єдине правильне рішення. Що б дало, якби я знову тебе просто забрав? Труш прийшов би завтра, чи через тиждень, місяць, рік. Повернувся б, і в якийсь момент я б просто не зміг допомогти, не зміг так швидко опинитись поруч. - промовляю я, від чого дівчина повернула свій погляд до мене, уважно прислухаючись до кожного слова і я продовжив:- Так, я налажав, сильно налажав, але послухай, для мене ти стала дуже важливою і навіть думка про те, що ти опинишся поруч з іншим чоловіком просто вбиває мене? Розумієш мою одержимість, Амеліє? 
- Поцілуй мене Стас! - натомість шепотом говорить вона, ошелешуючи мій розум сповна..Її очі блищать від стриманих сліз, а губи хочуть розплавитись у широкій посмішці, але чомусь потайки тремтять.. Вона дивиться на мене, ніби зчитує кожну реакцію, мій подив, мою жагу, бажання, моє бажання бути поруч тільки з нею і тільки назавжди...
Я ближче нахилюсь до її обличчя, а тоді шепочу, ледь торкаючись її тремтячих губ:
- Якщо я зараз поцілую тебе, то не зможу піти, а тим більше зникнути з твого життя! 
- Цього я і хочу..- пускає скупу сльозу і сама тягнеться до поцілунку.. І в ту ж мить камінь з моєї душі спав..Я продовжував важкого дихати, але тільки від насолоди опинятись настільки близько біля цієї дівчини, моєї дівчини, тільки моєї! 
- Голодна? - запитую, щоб трохи відновити наші дихання і дати час зосередитись. 
- Як вовк! - з посмішкою відповідає та, втікаючи на кухню..
Амелія:
Я ледве стримувала посмішку, в якій ховались потаємні думки та бажання. А його слова "Якщо поцілую, то більше не зможу піти.." відгукувались у мені щоразу гучніше, змушуючи серце забитись із скаженою швидкістю..
- То чого б ти хотіла? - хлопець знову опиняється поруч, і я забуваю як дихати..Та чорт! Все це не правильно, дуже не правильно! 
- Ем..- кусаю нижню губу, ніби забувши всі слова на світі..
- Суші? Піца? Чи замовити вечерю з ресторану? - ніжно шепоче мені на вушко, викликаючи сироти по всьому тілу..
- З ресторану..- нарешті згадую хоч якісь слова, на що отримую легкий дотик у губи та його хтиву посмішку..
Через декілька хвилин Стас повертається на кухню, де майже одразу ж за ним світло зникає у цілій квартирі, а може і у всьому будинку. От що може бути краще? 
- Темряви не боїшся, принцесо? - раптово відчуваю його руки на своїй талії..
- Тільки якщо до мене так зненацька підкрадаються! - буквально на мить відчуваю тремтіння від несподіванки..
- Шкода..а то я хотів захистити тебе від непроникної темряви..- шепоче він, губами торкаючись вушка..
- Змушена обірвати твій план. Не така я вже боягузка, як ти собі думаєш! - посміхаюсь, придивляючись до його каштанових очей, які помітно зливались із навколишньою темрявою.
- Знаю..- тихо промовляє той, так само раптово цілуючи мене, але на моє щастя чи можливо на мій жаль, цей ніяковий момент перериває дзвінок у двері..
- Чорт..- невдоволено гарчить хлопець, явно не хотівши так швидко зупинятись - Якщо це сусіди..
- А може кур'єр? - перериваю його сердиті думки та відступаю на крок..
Через темряву не помічаю його справжніх емоцій, тільки чую як той пішов відчиняти двері, а потім повернуся, поклавши щось на стіл..
- Вгадала.. кур'єр! - все ж спокійним тоном промовив він і додав:- Пошукаю свічки, щоб ми змогли нормально поїсти..
Схвально киваю головою, хоча напевно хлопець цього і не помітив, тому залишаюся просто чекати. Зрештою я не встигла засумувати, як Стас стояв переді мною із запаленою свічкою.. Світло від свічки добре освітлювало риси його обличчя, навіть занадто добре..так..так..Хоча яка різниця як? 
- Тобі не здається, що це буде ну занадто романтично? - запитую, спостерігаючи як хлопець накриває на стіл та запалює більше свічок, а в самої посмішка лізе до самих вух. Ох, яка ж я ненормальна! 
- Здається! Хіба вам дівчатам таке не подобається? - здивовано піднімає брову, але також не забуває посміхатись..
- Не знаю..Такого романтіку для мене ще ніхто не влаштовував! - ховаю своє справжнє задоволення..
- Звикай принцесо! - натомість підморгнув він та запросив до столу..
- ...і після того, як поранився під час однієї гри, отримав хорошого прочухана від мами, а від тата похвалу, бо шрами прикрашають справжнього чоловіка! - закінчував свою розповідь з дитинства Стас, коли ми мили посуд. 
- Вони в тебе були дуже хорошими! - підтримую його розмову..
- Шкода, що тільки не довго...- сухо додав той, а я одразу кинулась в його обійми із словами:
- Не розкисай Кричевський! А то і я заплачу! (Можливо не дуже я вмію підтримати, але нічого кращого не спало на думку..) 
- Ти неймовірна Амеліє! - натомість Стас цілує мене у скроню та тепло приймає обійми.. Здається наш спільний вечір був не таким уже й поганим...головне, щоб тільки не гірше!