Глава 29

Амелія:
- Все, що я можу сказати, це велике дякую, ви справді врятували мене ! - з вдячністю дивлюсь на чоловіка, який явно не дуже розуміє, як справді зміг врятувати моє дурнувате життя і додаю:- Проте містере Кричевський, Стас обов'язково розповість вам про все сам! Мені дуже страшно і ніяково про це комусь розповідати. Прошу вибачення! 
- Гаразд, докопуватись не буду, не хвилюйся! Все таки я радий, що зміг допомогти дівчині свого племінника. - натомість з посмішкою промовляє той. Блін, він справді класний. От чому мої батьки не можуть бути такими? 
- Дякую вам дуже! - не можу ніяк на дякуватись.. Напевно лицарські почесті у крові в них обох. 
- Годі дякувати моя люба! Краще скажи, куди тебе відвезти? Якщо хочеш, можемо поїхати до мого будинку, пообідаємо, поговоримо, краще розглянеш кімнату Стаса. Якщо ти звичайно не проти компанії старого чоловіка? - із доброю посмішкою промовляє Кричевський.. 
- Звичайно не проти, але не хочу вам заважати! У вас напевно є важливіші справи? - намагаюсь показати себе також із хорошого боку. 
- Зараз усіма важливими справами зайнятий Стас, тому у мене тижнева відпустка! - радісно відповідає той і додає:- Тож Амеліє, складете компанію? 
- Ну якщо я справді не буду заважати, то залюбки складу вам компанію! - погоджуюсь і ми вирушаємо до будинку Кричевських. 
Вже всередині я допомагаю дядьку Стаса приготувати легкий обід, бо на моє здивування вони не мають жодних допомогосподарок. І на секундочку, в цьому величезному домі живуть тільки двоє чоловіків і бачу, що самі з усім справляються! (Не те, що деякі!) Але все ж таки мене мучать ці здогадки і я наважуюсь запитати:
- Ви завжди самі собі готуєте? І прибираєте також? Чи у вас є якась помічниця? 
- Хороше питання! - схвально посміхнувся чоловік - Загалом самі, але раз на тиждень я наймаю прибиральницю, бо загалом двоє людей не дуже смітять. Та й навіщо нам різні помічниці? У самих ж є і руки, і ноги! 
- Містере Кричевський, вибачте за мою відвертість, але ви дуже хороший і класний дядько. Стасу з вами пощастило! - висуваю правдиві аргументи.
- З тобою також:) - підтримує і він та в той момент його перериває дзвінок мобільного, від якого у нього з'являється ще більше посмішка.  Чоловік одразу ж піднімає погляд на мене і додає:- Промовка про вовка! Здивуємо мого племінничка? 
На автоматі я посміхаюсь також, ніби розуміючи до чого він натякає.. 
- Здоров Стас. Щось ти зблід бачу?! Погано себе почуваєш? - промовляє Кричевський, обдивляючись на екрані хлопця, а я ледве стримую сміх, щоб не зірватись. Ото він здивується! 
- Нормально все! Ви Амелію забрали? Відвезли до хрещеної? - швидко говорить той. Хм, так хвилюється за мене? 
- А ти хіба їй не дзвонив? - підігрує чоловік, явно також ховаючи сміх. 
- Ще ні! Дядьку, якесь у вас лице підозріле. Ви ж поїхали до Крофтів? Змогли забрати Амелію? - невже ще й досі хвилюється той. 
- Та жива-здорова я:) Що ти так занервував любий? - нарешті позаду містера Кричевського з'являюся і я, помітивши велике здивування хлопця. Він явно такого не чекав! 
- Амеліє? А ти як тут? Дядьку? Що за приколи? - відходить від шоку хлопець, але одразу ж розпливається в посмішці і якось з полегшенням дивиться на мене. 
- Ось бачиш, племінничку, забрав я твою дорогу дівчину. А тепер сидимо, обідаємо. Виявляється, Амелія чудовий кухар! - вихваляє мене чоловік, від чого я зовсім трохи ніяковію.. 
- Я й не сумнівався. Тоді добре, я спокійний. Обійдайте, смачного вам обом! А мені ще працювати потрібно. - промовляє Стас.
- Бувай, і не забувай відпочивати! - передаю повітряний поцілунок, на диво навіть не соромлячись його дядька. 
- Ще навідпочивається! - натомість стверджує Олександр і додає:- Йди, йди працюй! До зв'язку! 
- До зв'язку! - прощається і хлопець, а потім відводить погляд на мене і додає:- Я подзвоню тобі ввечері. Цілую:) 
Я махаю рукою та посміхаюсь, і аж коли екран телефону темніє, по трохи приходжу до тями та приєднуюсь до розмов Кричевського.. 
- Ти маєш на нього хороший вплив! - задоволено говорить його дядько, кладучи брудний посуд до посудомийки. 
У відповідь я просто посміхаюся, розуміючи, що цей добрий чоловік навіть не здогадується про наші з його племінником авантюри - фіктивні стосунки. 
Станіслав:
Сказати, що я був здивований, коли побачив Амелію у нашому домі, це не сказати нічого. Все таки дядько мене не підвів, і без зайвих дорікань допоміг. Я чекав вечора, щоб поговорити із своєю дівчиною нормально, так би мовити без зайвих очей та вух. Аж руки сіпались, щоб швидше взяти до рук телефон та набрати її номер. Моя секретарка навіть говорила, що я сьогодні занадто неуважний і їй доводилось повторяти все по декілька разів. Але що поробиш, якщо всі думки прикуті до моєї божевільної дівчинки. Зрештою робочий день закінчується, папери складені, підписи поставлені і ближче до вечора, коли я нарешті опинився у своєму номері зробив довгоочікуваний дзвінок..
- Привіт Стас! - говорить першою, після довгих гудків..
- Радий знову бачити, принцесо:) 
- Я цей, подякувати тобі хотіла..Ти знову врятував мене від того старого Труша..Ти мій справжній лицар! - з посмішкою говорить вона, від чого робиться в біса приємно ..
- Ну не міг я залишити тебе поруч із старим збоченцем..- підтверджую свій героїзм..
- Ти щось чув про скромність? Героям вона властива! - натомість промовляє дівчина. Ну гаразд,  припиняю себе вихваляти поки не розійшовся! 
- І чим ви займались з моїм дядьком? Не набридав розмовами про футбол? - перепитую я..
- Нууу.. здебільшого згадував про твої перемоги, а ще про твоє дитинство. І загалом він у тебе дуже класний. Тобі з ним і справді  пощастило! - відповідає Амелія, даруючи свою неймовірну посмішку. 
- Знаю, знаю. Хоч інколи він настирливий, але хороший дядько! - підтверджую її слова. 
- Ну а ти чим займався? Звичайно, крім того, що думав, як мене врятувати:) - питає вона, вже вкотре посміхаючись. У мене сьогодні щасливий день чи як? Чи я виграв безлім її неймовірних посмішок? 
- Хах, окрім цього, то ще мав співбесіду з іноземцями, і доречі - успішну! - вихваляю свої досягнення.
- Ну я бачу, ти вже сам себе похвалив, тому нічого казати не буду:) 
- А я так надіявся! Гаразд, проїхали. То як? Ще досі за мною не сумуєш? - трохи хочу подражнити свою злючку.
- Зовсім ні! - ніби байдуже відповідає та..
- Впевнена? - прискіпливо дивлюсь у її очі. 
- Стас, що за дурнуватий допит? Ну трохи нудно без твоєї присутності, але не настільки, щоб горювати! - натомість вона все переводить у жарт, вкотре даруючи посмішку.. 
- Я вже казав, що ти дуже гарна коли посміхаєшся?! - сам не усвідомлюю, як роблю комплімент.
Бачу, як дівчина ховає очі трохи ніяковіючи, а потім підводить впевнено брову та промовляє:
- А тобі хтось казав, що після роботи потрібно більше відпочивати, а не молоти дурниці? Тому краще лягай спати фантазер! 
- Хвилюєшся, щоб я не перевтомився, принцесо? 
- Який же ж ти нестерпний! Добраніч Стас! Хай тобі насниться щось хороше:) - наостанок вона дарує легку посмішку.
- Сподіваюсь, це будеш ти! - не приховуючи задоволення відповідаю я та спостерігаю, як екран мого телефону стає раптово темним.. Швидше б вже додому, швидше б вже до Амелії ...