Глава 22

Станіслав:
Вечоріло! Чесно я навіть трохи завагався чи варто мені зараз пхатись до будинку Крофтів! А якщо я злякаю її? Або взагалі мене помітить охорона..Та зрештою моє бажання побачити та добитись Амелію було набагато більшим! Тому купив її улюблену лаванду та помчав за вже знайомою адресою.. 
Під'їхавши до будинку я почав пригадувати де саме її балкон, щоб часом не натрапити на місіс чи містера Крофта.. І переконавшись у виборі, почав безглуздо дертись по будинку.. Відчуваю себе якимось грабіжником. От чесне слово ніколи такого не чудив! Ще й цей Тоха зі своїми геніальними планами! Але зрештою лізу далі! Головне, щоб цей букет хоч трохи виглядав на букет, коли я нарешті доберусь до того балкону!  
Не знаю скільки пройшло часу мого тріумфального підйому, але як не як я опинився на тому клятому балконі.. Чорт, ледь душу Богу не віддав! От чого її кімната так високо? Не могла бути на першому поверсі? Трохи віддихавшись дивлюсь крізь склянні двері у кімнату дівчини, де самої хазяйки поки не бачу! Надіюсь вона нікуди не пішла! Хоча світло ввімкнене, тому наврядчи! Тихо заходжу в кімнату, де одразу ж в очі кидається творчий хаос на робочому столі: всюди якісь папірці, блокноти, ручки, багато закреслених рядків..А на одному із листків був напевно що вже дописаний вірш. Знаю, в чужих речах копатись не можна, особливо в особистих думках та моя цікавість взяла гору і я почав читати:
"Ти рятував мою душу не раз..

Хоч від цього я не менше страждала!

 Я помирала секундно і враз...

Ніби попелом у тобі зосталась..

Ти рятував так легко і просто,

Хоч я й не розуміла цього..

І життя те, як лезо гостре,

Забирало тебе усього..

Ти знову приходив ночами,

Щоб в обійми свої загарбать мене..

А я боявшись докорів мами,

Ховалась і штовхала тебе..

Та це не зупиняло твої рухи,

І ти продовжував іти..

Мовляв: "Я наскрізь бачу твою душу!"

"І не дозволю так втекти.."

Ти помічав мої страхи дитячі,

Які приходили у снах..

Ти бачив всі мої невдачі,

Але вдавав, що їх нема..

І знову рятував ти мою душу 

Від наклепів та сподівань..

Від того, що робить не мушу

Від того, що ти вже забрав..

І знову враз прокинулась від сну,

Шепотом сказавши тобі тихо:

"Врятуй мою душу, прошу.."

"Врятуй, бо без тебе я зникну!" 
- Вражаюче! - раптово вирвалось у мене від захоплення.. 
- Стас? Що ти тут робиш? - увійшла до кімнати і Амелія, вся така гарна у піжамці, трохи збивши цим мене з пантелику..Я навіть і справді забув, що тут роблю..
Амелія:
- Я цей..букет тобі приніс! - ніби оговтавшись від несподіванки відповів хлопець.. Серйозно? Він неочікував, що  я живу у власному домі? 
- Що ти тут забув? І як взагалі тут опинився? - не припиняю ставити своїх питань. Бо чесно побачити сьогодні Стаса так пізно, та ще й у моїй кімнаті я точно не очікувала..
- Через балкон заліз! - натомість спокійно промовляє той..
- Балкон? - тихо скрикую від несподіванки. Цей хлопець точно божевільний! 
- Стасе ти ненормальний! І навіщо? 
- Хотів тебе побачити! 
- Оо, Боже! А подзвонити чи написати не варіант? - дивуюсь не менше..
- Може й легше, але не так ефектно! - посміхається хлопець..
- Ефектно? Та я ледь не померла від страху! І взагалі чого ти рився у моїх речах? Що ти там шукав? - питаю, згадуючи, як той тримав аркуш паперу у своїх руках.. Стоп, тільки не кажіть, що це був мій вірш! Благаю, хай це буде щось інше..
- Я не рився! Просто випадково помітив, що ти написала якийсь вірш..А після останнього твого вірша мені було цікаво про що написаний цей..І сказати, що я просто вражений - це нічого не сказати! - відповів він та трохи наблизився..
- Ох.. дякую звичайно, але я не давала тобі дозволу на його прочитання! 
- Принцесо, не будь такою злючкою! Вибач, я справді не мав права його читати, але цей вірш приголомшливий..І про кого він письменнице? - зацікавлено піднявши брову запитав той..
- Авторська таємниця! - натомість промовляю я..Менше знає, краще спить! 
- Гаразд! То чим займаєшся? - знову запитав Стас, сівши на моє ліжко зовсім не як гість..
- Збиралась лягати спати, поки ти не приперся! - трохи обурююсь..
- Оо, то виганяєш мене? Не хочеш трохи відкласти свій сон та погомоніти? - широко посміхаючись не припиняє ставити своє питання..
Спокійно видихаю, бо розумію, що царство Морфея зараз мені точно не світить.. Тому відповідаю згодою і додаю: 
- І що ти пропонуєш? 
На що він різко піднімається з ліжка та опиняється поруч, настільки близько, що я буквально всім своїм тілом відчуваю на собі його важке дихання..
- Якби я не мав зав'язані руки, то б багато чого запропонував...дуже багато всього..- шепотом губи в губи промовляє той - Дуже стараюсь тримати руки при собі коли опиняюсь біля тебе... Тому пропозицій багато, але зараз не всі підходящі..(І тут відходить не припиняючи важко дихати..В ту мить і моє дихання було доволі важким і серце билось як скажене). 
- Ну якщо ти вже у ролі мого гостя..- трохи відновивши своє рівне дихання, промовила я..
- Хлопця! - перебив мене той. Ой, які ми уважні! Фіктивного, фіктивного хлопця..
- У ролі мого гостя і фіктивного хлопця - наголошую на передостанньому слові і додаю:- То пропоную подивитись фільм, раз ти не збираєшся нікуди йти! 
- Не збираюся! - задоволено говорить хлопець та зручніше вмощує свою п'яту точку на моєму ліжку.. Ох, які ж ці хлопці нестерпні..
Беру ноут та сідаю скраєчку, ніби не в себе вдома..От до чого я докотилася, вже всього соромлюсь.. 
- Принцесо, я звідти ні тебе, ні фільм не буду бачити..Ходи сюди, я не кусаюсь. Обіцяю - руки тримаю при собі:) - посміхнувшись промовив той, жестами запрошуючи ближче до себе.. Спокійно видихаю і зрештою вмощуюсь біля нього, а потім запитую:
- То що набирати? Комедію? Романтику? Фільм жахів? 
- Жахів нам вистачає, тому краще комедію! - жартуючи відповів Стас. Хах, от моє життя - суцільне жахіття, в якому існують тільки зажерливі монстри (у вигляді моїх батьків).
Схвально киваю головою, швидко шукаю щось підходяще та нарешті вмикаю.. І напевно мій вибір був досить вдалим, адже ми сміялись майже на кожному епізоді..(в мене вже навіть щоки почали боліти від такої кількості широких посмішок).. 
- Оо, Боже..давно я так не сміялась! - ще досі відходжу від сміху і додаю:- І зголодніла якщо чесно..Будеш щось? 
- Авжеж:) - також бадьоро відповідає він.. 
Тому в той же момент встаю із свого ліжка, відкладаю ноут в сторону і сама прямую на кухню ..
- Тобі допомогти? - раптово вигукує мій недо хлопець..
- Хочеш, щоб тебе так пізно засікли батьки? Краще сиди тут! Тихо! - даю настанови і зникаю за дверима..
Буквально через декілька хвилин повертаюсь із тарілкою канапок.. Та тільки но заходжу в кімнату, як помічаю, що Стас кудись зник. Заховався? Налякати мене хоче? 
- Стас? Ти де?? - намагаюсь відгукнутись..
- Стас?? Я канапки принесла! Впевнена, що ти хочеш:) 
- Стас?? - знову гукаю, але у відповідь не отримую нічого, тільки звук мого мобільного..