Глава 12

Амелія:
- Мої батьки не просто божевільні, вони ненормальні! Стас, я більше так не можу, вони нестерпні! - випалюю злість, щойно ми опиняємось за дверима будинку.. Просто ніяк не вкладаються в голові ті мамині слова "вам ж не по 17". Так, чорт, вже навіть не 18 .. То чому я ще й досі маю підкорятись примхам батьків? Це не справедливо! 
На мою злість, хлопець тільки ще більше посміхається, виправдовуючись, що я ще гарніша, коли серджуся.. Та це я ігнорую, до того моменту коли цей мудрагель дозволяє собі знову наблизитись до мене.. Я дивилась у карі очі намагаючись зрозуміти хоч щось, а коли тільки но захотіла промовити хоч слово, як навіть не зрозуміла, що вже давно стою в його обіймах та поцілунку..
- Стас, що це все до біса означає? - вириваючись, запитую я..Що ж це найшло на цього божевільного хлопця? 
- Ти так інтенсивно розмахувала руками, що наші б подумали, що ми сваримось...То ж довелось на ходу щось вигадати, аби наш план не провалився! - виправдовується той..
- Повинна тебе розчарувати, але ні мої батьки, ні твій дядько не вміють бачити крізь стіни! Тому наш план не міг ніяк провалитись! - стверджую натомість я..Ну бо справді, він має мене за дурочку? Поцілував, бо не хотів провалити план? Хай краще не смішить мене! 
- Справді? Яке розчарування:) - якось зовсім не сумно промовив мій опонент. Його це тішить, особливо його самолюбство! Що ж, і я вмію грати в такі ігри! Тому хай краще не розслабляється! 
- Поїхали вже, мій недо хлопцю! А то вони щось і справді не те подумають! - спокійно говорю, запрошуючи Стаса нарешті поїхати звідси.. І він знову включає режим джентльмена, відчиняє мені двері і ми вирушаємо розбиратись із тим його парі..
Через кілька хвилин ми опиняємось на футбольному полі.. Що і треба було довести! Він футболіст, і парі стосується саме цієї гри..Не важко було здогадатись! Як я і казала, хлопці занадто передбачувані.. Але чекайте, навіщо він зараз привіз мене сюди? Вечоріє як не як, вони ж не збираються зараз грати? Чи все ж таки збираються? 
- Ви хочете зараз грати?? - цікавлюсь нарешті я, дивлячись як його команда збирається на полі..
- А ти як думаєш? Я тебе просто так сюди привіз?
- Нуу, а хіба не пізно для футболу? Темно як не як! - стверджую я.
- Амеліє тільки не починай! Посидиш, подивишся, потім я познайомлю тебе з усіма, а там і до парі дійдемо! - розповідає він про свій план.
У відповідь - я просто киваю головою і вимушено погоджуюсь дивитись , як всі вони ганяють за м'ячем..
- Побажати успіху своєму хлопцеві не хочеш? - вдоволено запитує той, натякаючи самі розумієте на що..
Дивлюсь у сторону його команди, і розумію, що всі чекають на шоу..Гаразд, влаштуємо видовище для аплодисментів..
Посміхаючись я кладу руки на його шию та тягнусь до поцілунку. Стас одразу ж уловлює такт та ближче притягує до себе... 
- Хей, голубки, у нас гра за планом! - десь здалеку чується один із хлопчачих голосів, на який ми обоє різко реагуємо, нарешті відриваючись один від одного..
- Успіху:) - шепотом промовляю я, та сідаю на місце глядачки..
Стас ще секунду дивиться на мене ніби у якомусь трансі і зрештою біжить до своєї команди.. Гра починається! Сподіваюсь моїх сил вистачить на те, щоб дивитись на цю безглузду біганину! Ніколи не розуміла сенсу цієї гри. Чи хочу я взагалі її розуміти? Аж ніяк! Я тут, щоб дізнатися все про парі, а також як не як поки що я дівчина Стаса, хоч і фіктивна, але зрештою його дівчина..
Зрештою гра видалась достатньо інтенсивною.. Не скажу, що із великим задоволенням дивилася, як дорослі хлопчики футболять м'ячем, а після кожного голу радісно викрикують, але терпіти було можливо! Стас виглядав щасливим, коли здобував перемогу, навіть кожний свій гол присвячував мені.. Ця біганина тривала достатньо таки довго, проте врешті решт закінчилася і хлопець задоволений та стомлений підбіг до мене..
- То як? Не було дуже нудно чекати? - запитав він, вмощуючись поруч..
Натомість я посміхаюсь, даю пляшку води своєму спраглому спортсмену та відповідаю:
- Нуу, не погано! Головне, що ти задоволений! 
- То що Стас, познайомиш нас із цією красунею? - раптово підбігла і його команда..
- Авжеж..Народ, це Амелія - моя дівчина! Амеліє - це Андрій (показує він на чорнявого хлопця з права. Якщо я не помиляюсь, він вже згадував при мені його ім'я.. Можливо це той самий винуватець парі?) А це Назар, Тоха, Тьомка, Женя та Коля..- переховував він усіх хлопців із своєї команди..
- Рада знайомству, але не обіцяю, що швидко всіх запам'ятаю, вас тут трохи багато! - зізнаюсь новим знайомим..
- За те, таку красуню як ти, нам запам'ятати буде дуже легко! - промовив здається, що Андрій, якось дивно мені підморгнувши та посміхнувшись..
- Альо, давай без цього! Амелія, моя дівчина! - зненацька, якось суворо відповів Стас.. Хах, ревнує? Чи просто вдає, що ревнує? 
- Брате, я і не збирався у тебе її забирати, хіба, якщо вона сама цього захоче! - казна-що меле цей пришелепкуватий Андрій..Захочу? Я? Тільки, якщо дати гучного ляпаса. Цього я точно захочу! 
- Ти граєшся з вогнем! - знову запалюється мій псевдо хлопець. Яка муха його вкусила? Настільки добре хоче зіграти роль ревнивого хлопчика? 
- Стас, заспокойся! - беру за руку свого "коханого" і додаю:- Твій друг просто жартує..Та й ти ж знаєш, що мені крім тебе ніхто не потрібний..(Оце в мене так заявочки! Навіть сама не очікувала від себе таких слів.) 
Той тільки міцніше стискає мою руку, напевно що на показ цілує у щоку, але всеодно скоса споглядає на того Андрія.. Якщо чесно, мені також не сподобався цей дивак, занадто багато говорить дурниць..
- Хлопці, у вас була чудова гра! Ви всі молодці..Але нам із Стасом вже пора їхати)) - беру ситуацію у свої руки та прощаюсь із його командою.. На мій подив хлопець робить те саме і навіть не опирається на мої слова. Все таки дива у цьому світі трапляються!