Глава 8

Амелія:
Я швидко втекла додому.. І не ставте мені забагато питань. Я не знаю чому я це зробила, НЕ ЗНАЮ!! Якесь дурнувате спонтанне рішення. Це я просто на емоціях.. Адже й справді він зміг потішити мою внутрішню дитину...От і все! Та щойно я з'явилась у будинку, перед моїм обличчям постає моя сувора матінка:
- І де ти була так довго?? 
- Мам, наскільки я знаю, саме ви попросили Стаса привезти мене додому..- відповідаю фактами, а потім на ходу придумую:- А потім відвіз мене на побачення..
- А, ну якщо так, це добре! Молодець Амеліє! Йдеш у правильному напрямку! А тепер йди до свої кімнати, завтра важливий день! - трохи ошелешує мене вона.. Який важливий день? Ще якісь гості прийдуть?? 
- Знову якісь бізнес зустрічі?? 
- Не заморочуй свою гарну голову, а то перестаниш подобатись Станіславу! Завтра сама все побачиш! - натомість відповідає моя матір, знову відправляючи до своєї кімнати..
 ***
Ранок обіцяє бути жахливим! На дворі пасмурно, так само як і на душі.. А хотілось би, щоб було так само, як і вчора, але на жаль завдяки моїм "дорогим" батькам, які хочуть для мене тільки найкращого (чи краще сказати найгіршого) я залишаюсь вдома через якогось поважного бізнес гостя..Щось у цьому році тих гостей забагато!! Та тільки но я згадала про своїх пришелепкуватих родичів, як моя матір поступалась до моєї кімнати із словами: 
- Амеліє, через 15 хвилин я чекатиму тебе у вітальні! І одягни щось пристойне та гарне! 
- Може ви хоч скажете для кого це я маю так одягатись? - натомість запитую я, адже від них можна чекати всього, що завгодно. І в цьому я переконалась на прикладі родини Кричевських. Все так само було: гарно одягнися, все таке, а потім бац і ти маєш йому сподобатись, а згодом стати його дружиною...
- Батьків хороший друг - Михайло Труш. Пригадуєш, я розповідала тобі про нього! - багатозначно дивиться на мене жінка, а я хочу піти наковтатись таблеток і зникнути з цього дурного життя. Який Труш? Я ж гадала, що поки вони зупиняться тільки на Кричевському? Що тут забув цей старий щур?? І яке відношення до нього маю мати я?? Здається у маминих думках я вже давно була нареченою Стаса?! Яким тут боком цей Труш?? 
- Труш?? Тоді я точно нікуди не піду! Я не хочу знаходитись поряд із тим дідом! - намагаюсь хоч-якось  відмовитись від авантюри матері, але на неї мої відмовки ніяк не діють, хоч стій, хоч плач, а всеодно буде по їхньому!! 
- Підеш! Обов'язково підеш! Ти ж пам'ятаєш, якщо не Кричевський, то Труш! Потрібно налагоджувати стосунки з ними обома, а там побачимо що і як! До того ж, Михайлу ти подобаєшся не менше ніж Станіславу... Дівчинко він носитиме тебе на руках!! 
Ага, на руках! Спина хрусне, кістки у його руках бажають кращого так само як і здоров'я...
- Але ж..У мене хороші стосунки із Кричевським..Мам, благаю, я не можу терпіти Труша...Мені огидно навіть подумати, що я можу бути його дружиною! - пробую хоч трохи потиснути на жалість.. Але, Боже, про яку жалість я говорю?? Це ж моя матір - бездушна місіс Крофт! 
У мене залишається плюс-мінус 15-20 хвилин на те, щоб придумати хоч щось.. Вистрибнути з вікна та зламати собі руку чи шию?? Чи краще одразу вчинити самогубство?? Втекти? Сховатись? Тягнути час до самого вечора?? Хай там що, батьки знайдуть спосіб дістати мене навіть з того світу! Раптово, поглядом ловлю вже зів'ялий букет лаванди від Стаса (так, я досі його бережу. Ну не здатна я викинути свої улюблені квіти, до того ж подаровані вперше за стільки часу, та стільки залицяльників). І у думці визріває геніальний і здається єдиний вихід із цього глухого кута. Стас, як ніколи мені потрібен Стас. Хоч і не хочеться цього визнавати, але він єдиний, хто зможе мені допомогти!!  
Не вагаючись, одразу ж набираю номер хлопця.. Йдуть довгі, пронизливі гудки, і зрештою я нарешті чую його голос:
- Які люди, принцесо:) Щось серйозне мало статись, щоб ти подзвонила до мене! Ти падаєш з місяця?? 
- Стас, зараз не до твоїх жартів! Будь ласка, забери мене з дому!! - благальним голосом промовляю я у трубку телефону..
- В тебе щось сталось?? - одразу ж посерйознішав той..
- Труш.. Через 15 хвилин тут має з'явитись Труш! І моя матір вкрай серйозно налаштована...І я цього боюсь!! - вже ледве стримую сльози..
- Не бійся, я вже їду за тобою!! - без зайвих слів промовляє Стас та кидає трубку..
А все що залишається мені - це чекати, і ще якомога більше затягувати час.. Що там моя мама казала про одяг? Гарно і пристойно?? Звичайно, вона розраховувала на розкішну сукню, у якій очі Труша стануть втричі більшими, але я повинна розчарувати і його і її. Тому у своєму гардеробі знаходжу класичні, широкі трендові джинси, які поєдную із трендовим боді молочного кольору.. Своє волосся просто розчісую та роблю ледь помітний макіяж... Ось це я називаю розкішно, а головне стримано і пристойно, так як хотіла матір (Ну майже так).. 
Буквально через кілька хвилин, чую стук у свої двері..Мама? Невже цей огидний старець уже прибув? Чорт! Та натомість перед моїм обличчям з'являється тьотя Катя, яка змушує хоч на трохи видихнути спокійно..
- Амеліє, твоя мама просить тебе спуститися, містер Труш уже приїхав! Вони чекають тільки на тебе! - розчаровує мене моя тьотя..
- Мені страшно тьотю..Цей Труш такий огидний, так само як і думки моїх батьків! - сумно зітхаю у відповідь..
- Дівчинко моя, не хвилюйся, у присутності твоїх батьків розпускати руки він точно не буде! Але коли що, ти знаєш як мене покликати! І головне поводься впевнено! Я буду не далеко! - хоч трохи обнадіює та заспокоює мене вона.. Я видихаю та спускаюсь до вітальні, де одразу ж помічаю на собі суворий погляд мами..Отже із своїм образом я точно вгадала..
- Амеліє, дівчино, ви як завжди, неймовірні!! - тут же з місця підхопився містер Труш та притягнув мою руку до поцілунку..Моє тіло відгукнулось огидою та страхом..
- Сідайте моя хороша, дуже хочеться поговорити з вами.. Сумував за вашим милим голосочком!! - промовляє цей старий збоченець, від чого робиться ще набагато огидніше.. Але раптово почувся скрип дверей, за якими з'явилась моя довгоочікувана постать Стаса: 
- Кх, Кх, я дуже перепрошую, що увірвався без запрошення, але я також зненацька засумував за вашою донькою містере та місіс Крофт! (На цьому моменті він підходить до мене, ніби для привітань цілує у щоку, від чого я вся покриваюся незрозумілими мурашками, а потім бере за руку та допомагає піднятись).