Глава 6

Амелія:
Зрештою після тієї напруженої розмови ми з Стасом знайшли спільну мову, проте не настільки щоб ставати під вінець! Для початку ми просто домовились, що будемо терпіти зустрічі моїх батьків та його дядька і намагатимемось поводитись нормально! Час від часу ми списуємось, щоб дізнатись атмосферу в будинках один одного: як поводяться мої батьки і що дивного може робити його дядько. Проте на цьому я завжди закінчую наш діалог, коли тільки но бачу, як від нього приходить таке повідомлення по типу: "І як твій настрій принцесо?" Тоді я або просто відповідаю, що все нормально, або взагалі ігнорую..
***
- Міс Амеліє, сьогодні я не зможу забрати вас з університету, маю невідкладні справи! - промовив наш водій, коли як і завжди відвозив мене на навчання. 
- По перше, я просила, щоб ви просто називали мене Амелією, ніяка я не міс. А по друге, це добре, нарешті я зможу хоч трохи прогулятися! - відповідаю не приховуючи своє задоволення. 
- Повинен вас розчарувати Амеліє, міс Крофт просила попередити, що за вами обов'язково хтось приїде! - в ту ж секунду водій і справді розчаровує мене..  А я так сподівалась, так зраділа! Це життя занадто несправедливе! 
Вже в університеті зустрічаюсь із своїми "дорогими друзями", ну і Марком також.. Як і завжди він повен сил та енергії, щоб діставати мене своїми залицяннями та дурнуватими підкатами. 
- Як пройшли твої вихідні красуне? Я сумував! - зізнався мій недороблений герой-романтик.. 
- А я не мала часу сумувати, була у гостях! 
- Гостях? Могла і до мене завітати, я був би дуже радий твоєму візиту! - промовив Марк приобнявши мене за талію.. По моєму тілу пройшлось огидне відчуття і я раптово відсторонилась від нього із словами:
- Марк, я вже багато разів говорила про свій особистий простір, і якщо ти його не будеш порушувати, то можливо одного разу завітаю у гості і до тебе! 
- Натяк зрозумів! - хлопець зрадів, ніби я дала йому надію на якийсь шанс, а я просто надумала спекатись його якнайшвидше..
Ці пари і нудні лекції про економіку буквально вбивають мене з кожним разом все більше і більше. Ну що може бути цікавого у якихось фінансах чи підприємницькій діяльності? Я збожеволію, точно збожеволію!! Але зрештою це божевілля закінчується.. Я прощаюсь із своїми псевдо друзями та чекаю на одного із батьків. Проте звичайно спокійно я почекати не могла, адже свою "безцінну" компанію мені вирішив скласти Марк. Куди ж без нього?? 
- Твій водій не приїхав?? - здивовано перепитав той.
- Як бачиш, ні! У нього невідкладні справи! За мною приїдуть батьки! - аргументую йому відомі факти..
- Якщо хочеш, я можу підвезти тебе додому?! - натомість він пропонує свою допомогу.. (Який милий, аж нудить! Цікаво, якби мої батьки не були такими багатими чи взагалі він би поглянув у мою сторону?? Однозначно ні! ) 
- Я краще зачекаю!!! 
- Я можу почекати з тобою, а то ще якійсь бовдури підійдуть! - хлопець виявляє всю свою хоробрість, щоб захистити бідолашну дівчину. Я вражена! Звичайно що мені потрібен охоронець, а якщо якийсь злий кіт підійде ? А так Марк поруч, щоб захистити мене від небезпечних тваринок.. Ну справді, це ж смішно! У нас найбезпечніший та найспокійніший район, що тут може трапитись?
- Ти подумала над ідеєю з побаченням на березі моря? А якщо тобі не подобається море то можемо піти у якийсь ресторанчик?? - раптово нагадує про своє існування Марк. А він не може захищати мене мовчки?? 
Але в той же момент перед нами з'являється темний автомобіль з якого не виходить ні батько, ні мати, а Стас..А що цей Ромео тут забув?? Він підходить до мене, косить поглядом на Марка, вже ніби за традицією цілує мою руку із словами:
- Принцесо, маю наказ доставити вас додому!! 
Не очікуючи сама від себе, посміхаюсь і без жодних примх сідаю у його автомобіль. Повертаюсь та хочу попрощатись із Марком, як Стас нажимає на газ і ми швидко зникаємо з поля зору хлопця..
- Я ж навіть попрощатись не встигла!! - вдаю своє обурення..
- Я впевнений, ти цього навіть не хотіла!! - відповідає той, впевнено посміхаючись. 
- То від кого ти там отримав наказ?? 
- Від міс Крофт. Вона попросила, щоб я забрав тебе з універу, бо твого водія немає.. Але чесно, хіба ти не могла пройтись?? - трохи здивовано він перепитує у відповідь..
- Могла. Навіть дуже цього хотіла. Але моя "дорогенька" матуся цього не дозволяє!! - розчаровано видихаю..
- Амеліє, мені вже починає ставати тебе шкода!! - якось занадто серйозно промовив Стас..
- Може ти скажеш, що загубив мене десь по дорозі?? А я зможу за той час кудись втекти!!! - раптово у моїй голові визріває дурнуватий план..
Помічаю, що Стас широко посміхається. Його веселить моя дурнувата ідея. 
- Дівчино, ти божевільна і неймовірна в одночас! - не приховуючи сміху промовляє він і додає:- Але втекти хоч на деякий час не така вже погана ідея:) (в той момент він поглянув на мене, підморгнув та розвернув автомобіль) . І він ще каже, що я тут божевільна?? 
- Стас, куди ми?? - здивовано реагую на його дії..
- Ти ж хотіла втекти?! Звичайно одразу ж все не вийде, але так швидко додому тебе не відпущу! - загадками говорить він..

  Як вам такий розвиток подій?? Продовження незабаром!❤️