Глава 2

Амелія:
Після зустрічі із тим пришелепкуватим я швидко подалась в сторону університету.. І вже хотіла зайти до своєї аудиторії, як мою дорогу перекрили широкі плечі.. Марк. Знову цей Марк. Що ж це за день такий? Тільки но від одного хлопця втекла, як тут інший на горизонті з'являється.
- Привіт, красуне! - промовляє той, широко посміхаючись. (Я впевнена в тому, що його курячий мозок гадає, що його "яскрава" посмішка завжди мене засліплює. Але все навпаки - я б врізала у його дурнувату пику, але не можу псувати репутацію "дорогих" батьків). 
- Марк, відійди, мені до аудиторії треба! - без привітань відповідаю я..
- Бачу ти сьогодні не в гуморі! - аргументує хлопець. Ну він прям ванга.
- Точно в ціль! - тільки підтверджую його слова. 
- І я знаю, як його підняти! - промовив і додав:- Як щодо побачення на березі моря? 
Боже, який же ж він романтик. Нудить просто. Я знаю всі його думки щодо мене, і найголовніша - стати моїм хлопцем, у подальшому чоловіком, а там отримати частину мого майбутнього бізнесу. Правда ж хороший план? Навіщо самому паритись, шукати роботу, як все подадуть на тарілочці і одразу ж в мільйонах. 
- Звучить дуже заманливо, але я маю багато справ! Вибач! - кажу геть не щиро, проте видавлюю хоч маленьку посмішку. 
- То може іншим разом? - не відступає від свого. Я зараз не стримаюсь і точно вріжу йому і начхала я на ту кляту репутацію.. 
- Може в іншому житті:) - з саркастичною посмішкою відповідаю і нарешті заходжу до аудиторії, проте в слід встигаю почути:
- До зустрічі, цукерочко:) 
Щоб він вдавився цукерками! Ненавиджу коли мене так називають! Огидно, просто огидно. 
З моєю появою починається перша пара, сідаю за своє місце, намагаючись зосередитись на тому, що говорить викладач. А коли пара закінчується, разом з "друзями" йдемо до їдальні. (Хоча це їх дивує не на жарт. За їхніми словами, я можу харчуватись у найкращому, точніше найдорожчому ресторані, або замовити звідти доставку. Проте я їх розчарувала, харчування у тій їдальні мене повністю влаштовує). Там сідаємо за найбільший столик, адже псевдо друзів у мене багато, та щойно я хочу нормально поїсти, як перед моїм обличчям опиняється букет червоних троянд, які тримає звичайно що Марк. Куди ж без нього? 
- Найпрекраснішій дівчині для підняття настрою! - промовляє той та вручає букет..
Звичайно подарунок приймаю, бо на нас дивиться багато людей і вчиняти скандал не потрібно. Але якби ж вони тільки знали як я не люблю червоні троянди. Майже кожного дня мені приходять букети троянд від "дорогих шанувальників", а мама тільки потішається, що я така популярна та приваблива, проте навіть не здогадується, що моя привабливість тільки у їхніх грошах. А ось про букетик лаванди я буквально мрію. Цей колір, а запах - просто неперевершені.. 
Марк сідає поруч, ніби чогось чекаючи.. Та й здається наша публіка давно зачекалась палкого поцілунку, адже для них ми з Марком давно вже пара. Але це відбудеться тільки у їхніх заповітних снах, або у моїх найгірших кошмарах. 
- То як, наша побачення в силі? - шепоче він мені прямо на вухо, обіймаючи за талію..
- Я вже казала тобі, маю багато справ. І краще прибери руки, я не твоя дівчина - тому краще не торкайся мене! - також шепотом промовляю я, поглядом даючи розуміти, що мені не комфортно. Його рука опиняється подалі від мене і я заспокоююсь..
Після того, як пари добігли кінця і я вкотре змогла вижити на тих нудних лекціях, водій забрав мене додому...Проте здається, краще б я туди не поверталася.. Мої батьки були настільки веселими, ніби на них впав ще один лям доларів. Тьотя Катя накривала пишний стіл, бігаючи з кухні до вітальні. Мама сяяла дивною красою, а тато був у костюмі. Дивно, день народження ні в кого не передбачається, їхня річниця була місяць тому, а більше свят я точно не знаю.. Заходжу до вітальні, і одразу ж чую задоволений голос матері:
- Оо, Амеліє, ти вже повернулась!? Швиденько біжи до своєї кімнати та одягни найкращу сукню! 
- Сукню? З якого приводу свято мам? - запитую її у відповідь, бо не розумію, що тут відбувається.
- До нас завітає наш бізнес - партнер, тому все має бути на вищому рівні..- пояснює вона.
- Гаразд. Але яким боком тут я? - знову запитую. Для чого мені одягати сукню, якщо в них звичайна ділова зустріч? 
- Олександр Кричевський прийде із своїм племінником, і наскільки я знаю, його звати Станіслав і він буквально на два роки старший за тебе! - відповідає мама, проте всеодно не роз'яснює цю ситуацію..
- Ііі?? Що я маю робити? 
- Амеліє, не прикидайся дурненькою! Ти все прекрасно розумієш! Кричевський дуже багатий, і якщо ти сподобаєшся його племіннику, то в нас будуть шанси отримати купу грошей, або навіть частку його бізнесу після вашого весілля. - ошелешує мене геть усім, особливо останнім словом, яке напрягає найбільше - "весілля". Благаю, скажіть мені хтось, що в них просто струс мозку і вони так жартують?!! Проте мамин вираз обличчя суперечив усім моїм думкам. І я вкотре переконуюсь - для них мають значення тільки гроші! 
- Ви так жартуєте?? - намагаюсь перепитати...
- Доню, з такою сумою грошей, яку може принести ваш шлюб, не жартують.. Але якщо щось піде не за планом, у нас є ще один чудовий варіант - містер Труш..- спокійно відповідає вона, а у мене буквально на лоба вилітають очі. 
- Труш? Та йому 60 років, як ви це собі уявляєте?? 
- Не 60, а всього 59. І у нього трохи менший бізнес ніж у Кричевського, тому і на цьому можна виграти! - запевняє мене та жінка, яку я вже боюсь називати матір'ю. 
- Виграти? Ви хочете, щоб я жила із дідом та ще й називала його своїм чоловіком? Це ж огидно мам! - кажу як є.
- В тебе є вибір: або племінник Кричевського, або містер Труш. Там уже сама вибирай кого підкорювати! В тебе немає вибору, Амеліє!!! - суворо промовляє вона. 
Раптом нашу розмову перебиває дзвінок у дверях, вираз обличчя матері стає набагато кращим..
- Швидко біжи переодягайся, за 10 хвилин чекаю у вітальні. І поводься пристойно - не псуй нашу репутацію..- ще раз суворо поглянувши на мене, сказала жінка та побігла відчиняти двері. А я немаючи іншого виходу, подалась до своєї кімнати..