Пролог. Пекуча історія Сольгейму

ПРОЛОГ

Королівство Сольгейм, ще з давніх часів було розділено на чотири домініони:

1. Ватен - контроль магів воли

2. Теран - контроль магів землі

3. Айрен - під контролем магів повітря

4. Файрен - контроль магів вогню

Кожний з них незалежно панував на своїй території. Звісно,жодна стихія не могла існувати одна без одної. Стихійникам доводилось співпрацювати один з одним, задля злагоди та процвітання королівства. 

Нажаль, домініон Файрен за правління лорда Аслана Файренського, проголосив себе центральним, що значно погіршило їх ситуацію та вплинуло на співпрацю з іншими.

Після проголошення Файрену “серцем Сольгейму” рівновага стихій почала руйнуватися. Полум’я, яке колись давало тепло й силу, перетворилось на засіб контролю над іншими.
Маги вогню вимагали підкорення - спочатку від Айрену, потім від Терану. І лише Ватен, домініон води, відмовився схилити голову. Їхній володар, лорд Одерік Ватенський, відкрито виступив проти політики Файрену, нагадуючи, що жодна стихія не має панувати над іншою, бо всі вони, лише частини одного кола життя.

Але, нажаль, це не спинило магів вогню. Файренські маги підпалювали поля Терану, висушували річки Ватену, а небо Айрену темнішало від диму... Їхня жорстокість набирала обертів з кожним роком: вони стирали цілі врожаї, перетворюючи родючі землі на чорні згарища, де земля ще довго відмовлялась приймати насіння; вони перекривали течії вод, будуючи вогняні бар’єри, що випаровували річки до останньої краплі та прирікали водні поселення на голод і спрагу. Вони піднімали такі колони вогню, що небо над Айреном тріскало й тремтіло, а повітряні маги задихалися у власних домініонах від важкого змішаного диму та попелу.

Стихія, що мала би захищати, перетворилася на інструмент страху, і весь Сольгейм змушений був тремтіти перед тим, як далеко може зайти Файрен, коли влада опиняється в руках тих, хто забув про рівновагу.

Кайден, єдиний син Аслана, виріс у цій атмосфері сили, суворості та прихованого жаху до його батька. Усі знали його як мовчазного, стриманого спадкоємця, який виконував свої обов’язки без зайвих слів і не наслідував батькові в жорстокості.

Проте ніхто не здогадувався, що за його маскою ховалося полум’я, яке майже не підкорювалось власникові й вимагало виходу з такою самою ненаситністю, як і влада його батька. Вогонь у ньому був надто сильним, надто диким, надто глибоко врослим у кров, щоб жити поруч із тиранією. Саме це стало причиною того, що одного дня Кайден зрозумів: або він зупинить свого батька, або полум’я Файрену знищить усе королівство зсередини.

Коли настав момент, відбулася велика битва у якій зійшлися два вогні: один старий, котрий давно втратив контроль і спопеляв усе навколо, і другий молодий, але не менш руйнівний, що зростав у тихому серці спадкоємця й чекав на годину на те щоб запалати та спопелити все це.

Лише один вибух магічної енергії прокотився Файреном тієї ночі, але його достатньо, щоб люди зрозуміли: трон змінив свого господаря. Аслан загинув у полум’ї, яке він же й виростив...

Коли Кайден постає перед народом то проголошує, що Файрен більше не претендує на верховенство, що епоха домінування закінчена, а віднині жоден домініон не має влади над іншим, бо лише рівність стихій може повернути Сольгейму гармонію, без якої королівство втратить сенс існування.

Та навіть ці слова не здатні одразу стерти багаторічне пригнічення: Теран і Айрен лишаються настороженими, Ватен - відверто холодним, і хоч усі погоджуються з його рішеннями, вони ніколи не зможуть забути цього жаху.

Попри те, що Кайден відкриває кордони Файрену, підтримує зв’язки з іншими домініонами, пропонує співпрацю та примирення, його власна присутність у житті королівства стає все меншою.

Він дедалі рідше з’являється на радах, ще рідше виходить до людей, а згодом зовсім замикається у палаці, наче щось тримає його там силою...

Лише ті, кому вдалося побачити лорда в живу, знали він веде виснажливу боротьбу з чимось більшим за нього самого...  Уночі в його вежі часто блимає раптове сліпуче сяйво і навіть вартові під стінами палацу відчувають, як тремтить земля під ногами. 

Хоча Кайден зумів повалити тиранію батька, він не зміг приборкати силу, яку носить у собі з народження. Свою слабкість він ховає глибоко, не дозволяючи нікому бачити, як його магія розриває його повільно зсередини та спалює серце спадкоємця.

Відповідно до припорошених пилом фоліантів, які Кайден шукав по всьому Файрену. У кожному рукописі, який йому вдавалося знайти, згадувались володарі вогню, що згорали у власній магії, залишаючи після себе лише чорний порох і легенди про невимовну силу. Чим глибше він занурювався в ці тексти, тим виразніше розумів: його силу ніхто не зможе приборкати - ані маги, ані ритуали, ані навіть він сам. Тому, його попередники залишили посилання написане власною кров'ю:

"Навіть якщо ти згориш від вланих сил, не дозволяй постраждати нікому від цього."

Так він й вчинив, ось тільки, у долі були інші плани і звати їх - Мірель.

Молода магиня води з дому, який найбільше постраждав від минулої тиранії Файрену, отримує наказ вирушити до лорда, чия сила стала небезпечною для всього королівства, хоч вона й не уявляє, наскільки глибоко вогонь уже в’ївся в його тіло й душу...