Глава 6 Сапороні

Сапороні

     Клан Сапороні або, як їх раніше називали - циганським плем’ям, існував задовго до вище описаних подій. Типу тоді, коли Земля була молодою, дерева високими та бла – бла – бла. Вони жили так давно, коли цивілізація ще не мала своєї назви. У той час, наші предки орали землю, вклонялися старим богам та вірили у потойбічне життя. А що ж робили Сапороні? Вони оселялися біля таких працьовитих вірян. Відстежували розчарованих у житті, морально зламаних людей, тих, які втратили надію, віру та кохання. Сапороні вказували їм шлях розв’язання особистих проблем, зі своїм прихованим сенсом. Нічого ж не робиться просто, так?

  Звісно самих Сапороні не дуже то полюбляли навколишні поселення. Проте і не нехтували звертатися до них.

     Сапороні хоч і допомагали, але залишалися для всіх дивними, навіть екстрадивними особами.

    Плем’я складалося переважно із жінок. Та мала кількість чоловіків, що інколи простежувалися між чарівними, як лебедями жінками, таємно та систематично зникали, залишаючи по собі декілька дівчат при надії.

    Ніхто ж навіть і не здогадувався, що силу жінки черпали з особливого джерела – жорстокого обряду жертвоприношення. Роль, яку відводили для чоловіків, була суто репродуктивна. Зробив діло - йди на вівтар. Жодного співчуття, жалю або ж навіть і чогось подібного до тих почуттів. Жінки Сапороні відносилися до такого факту, як ми до процесу чищення зубів – обов’язковою та звичайною процедурою.

    Баронесу, - голову роду, товсту бабу з широким, як млин лицем, звали Барися. Вона привела своє плем’я, років двадцять назад, на територію землеробів, що орали луги у цих місцях не перше покоління. Плем’я Полянів – численне, багате та розвинене, а значить, має безліч проблем, де магія циганського роду може допомогти.

    Так і жили Сапороні, як паразити на бідах Полянів. Власне, головною метою Барисі було укладання пакту зі серафимом. Саме серед Полянів обирав він наречену декілька століть поспіль. І як ви здогадалися, саме через це й оселилися цигани поблизу землеробів.

    За часів молодості баронеси, до них завітав шляхетний янгол, але не обрав жодної нареченої, чогось їм забракло та серафим вогню полишив їх ні з чим.

    Підходив час обрання і Барися принагідно готувала своїх дівчат. Одягала в найкращі одежі, навчала жіночої премудрості та хитрощів, адже на серафима не подія жодна магія приваблювання, отже, покладатися залишалося виключно на власні сили та вроджені якості.

    Барися, між іншим, приховувала особистий зиск в такому союзі. Вогняний серафим залишив в її душі неабиякий відбиток, і назва йому – ображене самолюбство. Він посміхався їй, брав за руки, ніжно торкався, пестив поглядом та полишив, без пояснень.

    Баронеса навчала свою доньку всьому, що знала сама і кожна жінка клану ділилася з нею також своїм досвідом. Вони будь - що хотіли отримати серафима. Він називав себе Іллею і керував вогнем. Барися потирала руки, що тремтіли тільки від однієї думки про співпрацю з такою енергією. Я сказала співпрацю? Висмоктати янгольську силу та спрямувати на власний розсуд туди, де сягає ненаситне бажання влади Барисі.

    День обирання настав і на честь його було вирішено провести обряд жертвоприношення. Жінки стояли колом, всередині якого розгорялося багаття. Вони мугикали в один такт повільно розгойдуючись то в одну, то в іншу сторону. Хоч і складалося враження ніби циганки знаходилися в трансі, насправді було не так. Кожна розуміла, що відбувалося та що саме вони робили. Під гіпнотичну мелодію чимчикували троє бравих молодиків. Вони відважно крокували всередину кола відьом, на вустах застигли блаженні посмішки, чоловіки спокійно, без вагань прямували в пащу вогню. Крок і не звуку – перший запалав, як сірник. Потягнуло смаженим м’ясом, по галявині лунали звуки тріскання шкіри. Шкварк – шкварк. Другий пішов. І все повторювалося. Жінки отримували від цього шалений екстаз, але не мали права припиняти свою пісню, бо тоді чоловіки прийшли б до тями.

- Ні, благаю, ні!!!! – до процесії бігла юна, зовсім виснажена емоціями циганка. Довге заплутане волосся огортало стан ще не сформованої жінки.

- Ні, ні, тільки не він, я благаю, благаю тебе Барися! – молодичка впала на коліна перед деревом верби та низько схилилася, - Барися, будь ласка.

    Під гілками, що майже торкалися землі, стояла баронеса. Вона пхекала та невдоволено закотила очі, «так завжди, - думала жінка, - обов’язково знайдеться дурепа, що влаштує сцену. Будь ласка, благаю, як вони мені набридли! Я кохаю його!»

- Я кохаю його! – шепотіла дівчина.

- «Залиш його мені!»

- Залиш його мені! – кожного разу одне й теж саме. Барися знала наперед, що буде далі й тому без жодного співчуття слухала погрози нещасної, сповненої відчаю дівчини. Без докору сумління дивилася як та кинулася за коханим у вогонь. Що ж, таке повторювалося майже щоразу при жертвоприношенні. Володар залишиться задоволеним.

    Червоні очі блимнули позаду Барисі. Вона не оберталася, лише шкіра покрилася сиротами та липким потом. Чорнобог приходив у тих випадках, коли отримував «делікатес», отже та дурепа була вагітною.