Розділ 7. І знов рожева валіза

Ярослава

Прокидаюся від власного стогону.

Все тіло ломить так, ніби я пів ночі вагони розвантажувала. А ще дивно тягне низ живота.

Хоча якраз тут-то нічого дивного й нема.

Від згадки, що відбувалося вчора, ховаю обличчя у подушку, але тут же знов піднімаю голову.

Подушка пахне Стасом. А от його самого поруч нема.

Неподобство.

Прислухаюся та чую якийсь шурхіт з боку кухні.

Оу, ну це інша справа. Схоже, Стас просто на кухні, як зазвичай, готує сніданок.

От хоч він і козел, але все ж дивовижний.

Посміхаюся сама собі, бо досі геть не знаю, як реагувати на те, що відбулося вчора. Не чоловік, а суцільні американські гірки.

Здавалося б, мені треба досі ображатися на нього за те, що він виставив мене за двері, а я не можу. Бо те, що відбувалося потім, перекреслило взагалі все на світі.

До того ж я таки добилася свого.

Солодко потягуюся та піднімаюся з ліжка.

Треба піти й поцілувати мого чоловіка. Хоча б для того, щоб не втік та не надумав позбавитися мене.

Я і так знала, що не відпущу його, а тепер впевнена на всі сто відсотків.

Накидаю халат, але навмисно не зав’язую пояс, та прямую на кухню.

І застаю вже звичну картину. Стас, в одних лише домашніх штанах, возиться біля плити.

Та на цей раз я не збираюся бути простим споглядачем.

Навшпиньки підкрадаюся до Стаса та обережно обіймаю його зі спини.

Втикаюся носом і ніби схожу з розуму.

А чого мені обмежувати себе?

Проводжу долоньками по його грудях, спускаюся нижче, обмацую виразні кубики міцного пресу та, одночасно, злегка прикушую шкіру на спині.

Відчуваю, як Стас миттю застигає та напружуються чи не всі його м’язи.

— Не балуй, — промовляє хрипким голосом, від якого у мене самої кожна волосинка на тілі дибки стає. — А то доведеться їсти підгоріли оладки.

— А у нас на сніданок оладки? — миттю просовую голову під руку Стаса та зазираю у пательню.

Йой! Та це ж повноцінні панкейки, а не оладки.

— Так, — відповідає Стас, та протискує мою голову назад. — З банановою та шоколадною начинкою. Але не заважай, якщо не хочеш замість них їсти суцільне вугілля.

Шумно втягую повітря, насолоджуючись запахом, виключно з вередливості злегка цяпаю зубками Стаса за лопатку, від чого він вчергове шипить на мене, та йду діставати тарілки.

Схоже, сьогодні на мене чекає просто дивовижний день.

Під час сніданку Стас виглядає дещо замисленим, та я не звертаю на це особливої уваги. Цілком можливо, що йому й самому потрібно обміркувати все, що сталося вчора вночі.

З тієї ж причини я не обурююся, коли він починає збиратися йти до себе в майстерню.

Думаю, ввечері ми з ним вже нормально перебалакаємо й усе з’ясуємо.

А поки Стаса нема, я можу цілком присвятити час собі.

Наприклад, зробити масочку або прийняти розслаблюючу ванну. Благо, що в Стаса не просто душова кабінка, а повноцінний блок, у якому можна полежати або увімкнути функцію сауни, гідромасаж; та й взагалі багато чого є.

Ех, ще б манікюрчик зробити, а то мій вже геть відріс.

Дивлюся на свої нігтики й розумію, що манікюр треба просто вкрай. Але ж до Оленки їхати чи не через усе місто, до того ж я обіцяла нікуди не виходити.

Хоча з іншого боку, я ж можу й не виходити.

Від геніальності ідеї, що прийшла мені у голову, аж підскакую й біжу за телефоном. Звісно, що ігнорую купу неприйнятих дзвінків та повідомлень, знаходжу телефон своєї манікюрщиці та дзвоню їй.

Знаю, що вона зараз почне розповідати мені про запис, чергу й все таке інше, але ж і я можу запропонувати Оленці оплату втричі вищу, ніж зазвичай.

На щастя, моя манікюрщиця не надто сперечається і погоджується приїхати до мене через чотири години.

Ідеально.

Диктую їй адресу, натискаю відбій, та, перш ніж йти до ванни, вирішую зробити замовлення з доставкою з ресторану.

Хочеться, щоб на вечерю було дещо незвичне. В міру романтичне, але не надто, щоб сильно не відволікало від розмови. Думаю, щось з мексиканської кухні буде саме те.

Роблю замовлення й нарешті прямую до ванної кімнати.

Звичних мені засобів догляду у Стаса немає, та я дещо прихопила з собою. Ніби відчувала, що воно може мені знадобитися.

Набираю у блок води, кидаю парочку улюблених бомбочок для ванни, додаю ще піни, бо полюбляю, щоб її було аж через край, вмикаю музику, щоб не було сумно, та занурююся у воду. А щоб не валятися без діла, заодно й маску накладаю на обличчя.

Так що до того моменту, коли Стас повернеться, я буду просто красуня.