Врятуй мене від себе

Розділ 1. Рожева валіза

Стас

— Мій робочий день закінчився три години назад, — зле гарчу у слухавку. — І свої «чайові» можете засунути в одне місце. Всі умови роботи записані на оборотній стороні квитанції, а те, що ви не вмієте читати, не моя проблема. Машину можете забрати завтра о восьмій ранку, і ні хвилиною раніше.

Дістало.

Як же я ненавиджу цих мажорчиків. Думають, що за гроші можуть все на світі, а самі не варті й пів ламаної копійки.

Натискаю відбій, ховаю телефон у кишеню й тільки зараз помічаю, що за звичкою звернув на дорогу до свого колишнього будинку.

Дідько.

От що значить втратити контроль.

Зупиняюся та роблю повільний вдих, одночасно намагаючись зосередитися та запхнути старі спогади куди подалі.

То було інше життя, не моє, і йому більше нема місця у моєму сьогоденні.

Розвертаюся, та щойно збираюся зробити крок, як чую зверху якийсь підозрілий шум.

Ніби якийсь ведмідь лізе через чагарник, нічого не помічаючи.

Задираю голову й справді бачу, що на кам’яній стіні, уздовж якої я йшов, дійсно ростуть кущі. До того ж ті, що розташовані прямо над моєю головою, підозріло ворушаться.

А наступної миті звідтіля, з коротким зойком, вивалюється дівчина.

І по її перелякано витріщеним очам розумію, що вона ніяк не очікувала, що кущі завершаться триметровою стіною.

Інстинктивно кидаюся вперед. Встигаю підхопити бідолаху і… отримую чимось важким по голові.

Перед очима темнішає, голова йде обертом й лише якимось дивом мені вдається не впасти, а спершись на стіну тихесенько сповзти по ній.

— Ой, — крізь гул в голові чую переляканий шепіт, — вибачте, будь ласочка. Я не навмисно.

— Не навмисно що?

Язик геть не слухається й слова виходять змазаними. Та, схоже, дівчина мене розуміє.

— Ну, — винувато тягне вона, — вдарила вас валізою.

— Чим?

Махаю головою, щоб скоріше позбутися кольорових плям, що плавають перед очима, й зі здивуванням з’ясовую, що найбільша рожева пляма — не наслідок удару, а колір валізи, яку дівчина міцно притискає до себе.

То, виходить, саме нею я отримав по голові?

Уточнити не встигаю, адже прямо над нами роздаються вельми гучні голоси:

— Куди поділася ця сучка?

Дівчина різко бліднішає, а я ледь стримуюся, щоб не вилаятися.

Адже одразу взнаю власника голосу.

«Стрибунка» намагається вскочити на ноги, та я встигаю вхопити її за руку, щоб не дати зробити помилку.

Якщо вона зараз побіжить, та ще з цією клятою валізою, її одразу помітять.

— Вони тебе шукають? — промовляю майже беззвучно.

Трішки далі роздаються ще голоси, які я теж одразу взнаю.

Невже вся компанія у зборі? А їхній бос теж тут?

Дівчина між тим мовчки киває та притискає до себе валізу ще міцніше.

— Не рухайся, — попереджаю її все так само пошепки.

У відповідь лише кліпання очима.

Схоже, вона до біса налякана.

Втім, це й не дивно. Дивно інше: як їй вдалося втекти від цих головорізів?

— Може, вона туди побігла? — тим часом роздається у нас над головою.

— Ти йолоп, чи що? — вторить інший голос. — Там зрив на три метри. Вже б ноги переламала та орала як різана.

— Сам ти йолоп! — образливо кричить у відповідь перший. — Може, вона просто сховалася за кущами. Нумо лізь дивися.

Від почутого дівчина починає перелякано ковтати повітря, а я розумію, що просто пересидіти не вийде.

Та тільки у відкриту стикатися з цією наволоччю я не збираюся. Ще від минулого разу не оговтався. Та й пожити ще хочеться.

Але й дівчину кинути напризволяще не можу.

Зверху продовжують сперечатися, бо ніхто не хоче лізти крізь щільні чагарники, і я вирішую скористатись моментом.

Жестами наказую дівчині заспокоїтися та тягнуся до її валізи.

От тільки взяти її вона дозволяє мені не одразу. Доводиться додатково, напівпошепки пообіцяти їй, що я її не кину та валізу не вкраду.

Дівчина нарешті погоджується, я обережно беру однією рукою її валізу, іншою беру за руку її саму, а далі доводиться діяти дуже швидко.

Адже саме в цю мить повз нас проїжджає старенька вантажівка, що гуркоче буцімто навіжена.

Різко підскакую на ноги, тягну за собою дівчину та кидаюся за вантажівкою.

Та все ж запізно.

Чую позаду крики, гучну лайку, наказ зупинитися. І… постріл.

Оце вже геть погано.

Чим же це дівча так їх розлютило?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше