Розділ 36

Стас
- В сенсі, ми не одружимося?! – у Ренати навіть очі розширились від здивування.

Не часто мені вдавалось аж настільки її бентежити, щоб вона починала так проявляти почуття забувши про стриманість, хоча і продовжує випромінювати ту звичну незворушність, сидячи на краєчку стільця з такою осанкою, що і будь-яка королева позаздрить.

- Одруження не буде. – повторюю вдруге. – Я відмовляюсь від усього.

Моя заява, ще більше її розхвилювала, адже в очах навіть з’явився якийсь переляк. Потрібно дати дівчині трохи часу, щоб осмислити все. Підійшов до вікна і глянув у двір їхнього особняка. Одразу нахлинули спогади минулого вечора. Батьки відреагували приблизно так само, коли я ошелешив їх своїм рішенням, навіть почали відчайдушно погрожувати, що і не дивно, оскільки це зруйнувало всі плани на майбутнє і потягне за собою багато неприємностей та втрат. Як виявилось, обоє подумали, що це лиш якась несподівана примха, коли дізналися причину, наче трохи заспокоїлись, мабуть, приклад поведінки Сема після розставання з Ліною все-таки чогось їх навчив. Навіть самі здогадалися через кого їхній син втратив розум. Хоча це вже і так відомо всім навколо.

- Стас, але чому? – тремтіння в голосі Ренати, змушує повернутись до реальності. – Це все через ту дівчину?

Знову підходжу до неї. Тепер вона вже виглядає розгубленою, проте той переляк однаково добре помітно. Чого ж так боїться?

- Шлюб за домовленістю ні до чого хорошого не приведе, - повідомляю дивлячись на неї. - Жаль раніше цього не усвідомлював, ставив вище всього не ті цілі, які того варті.

- Але мені потрібно це одруження. – заявляє розпачливо. Здається, стільки емоцій за одну зустріч на її обличчі я ще не бачив.

- Навіщо?

І знову той самий страх в погляді. Що з нею таке? Особливо якщо ще й згадати як несамовито ловила той букет на весіллі...

- Чому ти так прагнеш вийти заміж? – запитую здивовано. – В тебе ж явно немає ніяких почуттів до мене, ми завжди тільки дружили. Що вже сталося?

Відвела очі. І як це все розуміти? Її явно щось турбує.

- В тебе якісь проблеми?

- Ні. – відповідає холодно, повністю опанувавши емоції, оскільки маска байдужості і стриманості знову раптово приклеїлась до її обличчя.

Від цього вигляду навіть нахмурився, уявивши на мить своєю дружиною. А Сем дійсно був правий... я б не хотів так жити.

- Рената, я не той хто тобі потрібен. Вірю, ти зможеш знайти собі більш гідного кандидата. – вона лиш стримано кивнула, показуючи всім своїм виглядом, що більше не бажає спілкуватись. - Але я залишаюся твоїм другом, тому якщо потрібна допомога, звертайся.

Йшов з її дому розуміючи, що нарешті вчинив правильно. Чому тільки тепер найшло це прозріння?

А попереду чекає ще одна непроста розмова.

***   ***   ***

- І в тебе вистачило сміливості заявитись сюди після вчорашнього?! – авторитетним тоном заявляє Теренов, відкинувшись на спинку крісла. Ліниво кинув ручку на папери, які ще декілька секунд назад ретельно вивчав, та навіть злісно насупив брови, свердлячи незадоволеним поглядом. – Твій батько вчора запевнив, що ти більше і близько не підійдеш до моєї доньки, а сьогодні ти маєш нахабство заявлятись вже до мене?!

Спокійно все витримую, оскільки чудово усвідомлюю, з ним необхідно подружитись.

- Хочу вибачитись. Я не бажав проблем, хоч сам їх і створив.

Здається, здивував його цими словами, адже роздратованість змінилась підозріливістю, навіть прищурився, пильно вдивляючись.

- Звідкіля ти знаєш Ельвіру?

- Познайомились, коли вона ще в книгарні працювала. Потім допомагав їй з пошуками, але ті спроби так і не увінчались успіхом, була лиш єдина зачіпка - темний позашляховик. – це ж навіть правда, хоч і не вся.

Цікаво, як їй вдалось його розшукати, коли цього навіть я не міг зробити? Часто про це думав і от зараз знову. Але проявляти подібну цікавість в такий момент все ж не варто, оскільки він і так дивиться з підозрою, продовжуючи хмуритись.

- А що ти мені скажеш з приводу тієї історії, яка зараз у всіх на слуху?

Чорт! Йому це також відомо?!  Нахмурився ще більше. І як виправдовуватись?

- Ще одна моя помилка. – кажу сміливо. – Але можу запевнити - все чутки.

- А як тоді поясниш свій підвищений інтерес до моєї доньки?

- Вона мені потрібна.

Здається, я його знову добряче здивував. Декілька секунд дивився хмурячись, потім несподівано встав зі свого крісла, та розвернувся до вікна, наче в якихось роздумах. Дивна реакція, особливо якщо врахувати, що тут в нього я стою посеред кабінету.

Глянув через шибку. І що там можна так видивлятись? Звична сіра, обшарпана будівля фабрики, але розглядає так, наче то якийсь неперевершений краєвид. Роззирнувся кімнатою. На перший погляд і не скажеш, що це кабінет великого начальника. Все занадто скромно і просто, мабуть, він не любить всього того пафосу так, як мій батько.

- Мені потрібна Ельвіра. – повторяю знову, адже здається, його настільки поглинули думки, що навіть забув де знаходиться.

Раптом розвернувся і підозріливо покосився, змірявши якимсь зацікавленим поглядом.

- Твій батько вчора запевняв, що в тебе є наречена і навіть скоро весілля буде.

- Я все владнав. Весілля не буде і нареченої вже нема.

- Швидко у вас все... вчора є, сьогодні вже нема. – чоловік вигнув брови від здивування. – Я так розумію, це ще не все...?

- Мені необхідно з нею поговорити.

Знову всівся в те крісло і так само відкинувся на спинку роздумуючи, потім нарешті прийняв рішення.

- Гаразд, я дозволю, але тільки тому, що не бажаю, щоб моя донька помилилась в житті. Можливо їй дійсно потрібно з тобою поговорити, може це трохи тебе вгамує, приведе до тями. Проте не забувай, що в неї своє життя і я не знаю її думок, тому якщо Ельвіра не захоче спілкуватись, ти одразу підеш. - робить паузу та продовжує більш грізно: - І я тебе прошу на майбутнє, трохи більше думай головою перш ніж щось утнути, особливо якщо це стосується моєї доньки, адже я зовсім не такий добрий, яким ти мене зараз бачиш. Ще одна подібна витівка - і відповіси переді мною сповна! Ти вже і так майже догрався.