Розділ 32

Стас
Старший брат завжди був для мене взірцем та помічником, хоч між нами і велика різниця у віці. Часто йому заздрив, оскільки він ніколи сліпо не слухався батьків, завжди йшов їм наперекір, жив як заманеться, саме тому всю свою опіку ті і перекинули на мене, покладаючи захмарні надії.

Коли він вперше привів свою дівчину Ліну знайомити з родиною, батьки цьому зовсім не зраділи, та брат настояв на своєму, змусив змиритись і прийняти її. З цією веселою, навіть шаленою дівчиною Сем ставав зовсім іншим, обоє були однаково безумними і нестримними, наче жили в окремому дивному світі.

Дивлячись на них, насправді хотілося вірити в існування тих почуттів, та я однаково не вірив.

Вони не бажали зволікати з весіллям, проте незадовго до призначеної дати розбіглись. Сем розклеївся і став таке витворяти, що ніхто з близьких його вже не впізнавав, ніхто не міг привести до тями, оскільки він нікого і слухати не хотів. Тепер я зрозумів усе, адже це почуття тоді його так само нещадно вбивало, як і мене зараз. 

З часом він схаменувся, повернув Ліну назад разом з їхньою дочкою Євою. І ось минуло менше двох тижнів проведених всіма нами в інтенсивній підготовці і ми вже на їхньому такому ж шаленому, дикому і божевільному весіллі.

- Однаково полізу туди в туфлях! – почала гучно протестувати Ліна, коли їй повідомили, що правила безпеки забороняють знаходитись в кошику аеростату на підборах.

- Я не дам їй впасти, міцно триматиму у своїх обіймах і не відпущу – ніколи! – віддано запевнив брат, дивлячись на наречену так, наче планує з’їсти її прямо тут на очах у всіх. Та і вона відповіла на цей його погляд не менш дивним.

Чорт, не хочу це бачити! Жах! Заплющив очі.

Цих двох стримує лиш величезний натовп гостей, які очікують закінчення церемонії розпису, адже наречені вирішили, що така подія повинна відбутись в небі на повітряній кулі. Замовили їх і для гостей, тому охочі могли також піднятись в небо. Все було цілком безпечно, аеростати прив’язані до землі і максимальна висота підйому – 30 м.

- Я туди не хочу. Чекатиму тут.  – категорично повідомила Рената холодним тоном, позираючи на величезну повітряну кулю.

Дивлюсь на неї і навіть не уявляю, яке майбутнє нас чекає. Завжди така стримана, незворушна, байдужа... її відточені рухи, манери. Спільне життя однаково не принесе нікому радості, проте це нікого не хвилює, а невідворотність змушує заціпити зуби і змиритись, слідуючи давно складеному плану.

Після реєстрації шлюбу, Ліна, перебуваючи в небі в кошику аеростату, просто взяла і викинула свій весільний букет. Чим вона керувалась тієї миті нікому невідомо, адже її логіку взагалі не зрозуміти та і не варто навіть пробувати. Подивився вниз, не хотілось щоб невістка когось вбила. Яким же було моє здивування, коли побачив як Рената його ловить, та ще й як. Навіть підстрибнула за тим букетом, наче він міг втекти. Чорт, ті квіти і так летіли їй в руки! Аж покосився, усвідомивши, як несамовито ця дівчина бажає вийти заміж.

Куди поспішати?

Коли повітряну кулю опустили на землю, одразу упіймала мене, приблизно як той букет, майже мертвою хваткою, відчайдушно вчепившись в руку, наче міг кудись втекти. Якась дивна останнім часом, раніше такого за нею не помічав.

- Бачу, розважалась як могла, – байдуже вказую їй на ті квіти, вкотре згадуючи як несамовито вона їх ловила, ніби від цього залежало життя.

Чорт, до того ж одруження ще майже два роки. І взагалі навіщо їй той весільний букет, однаково ж стане моєю дружиною?

Рената глянула на свій трофей з якоюсь гордістю, на мить забувши про ту ввічливу байдужість. Інколи вона проявляє якісь інші емоції крім цих вдаваних, але це однаково мене не радує. Постійно хочеться тієї наївності, доброти, того сміху і тих дивних романтичних заяв.

Мені безумно не вистачає тієї дівчини, яку доводилось безперестанку опікати, оберігати і рятувати. Думками постійно повертаюсь до неї, живу в минулому, адже там з нею залишився і я, ще тоді, коли вона похапцем тікала, нажахана моїми словами. Та реальність нещадно повертає в сьогодення, примушуючи вести безперервну боротьбу зі споминами, приглушувати терзання голосом розуму і не тільки. Ця мила дівчина не стирається з пам’яті, але я і не бажаю цього, вона у моїй голові і вдень, і вночі – це хороші спогади.

Майбутнє давно визначено, доводиться миритись з ним і наново боротись з собою, ця битва ведеться постійно, поволі руйнуючи свідомість, зводячи з розуму. Може  так і починається божевілля. Якщо це саме той шлях, то скоро буде його кінцева зупинка, адже я вже давно собі не належу.

Ельвіра стала і моїм прокляттям, і моєю карою, забрала спокій, забрала душу, зуміла тихцем пробратись в мозок, залишивши там свій уламок зі спогадами, і вони постійно нагадують про себе тихим болем. Але і я їй приніс багато неприємностей, навіть попри те, що раніше завжди був рятівником, тепер через мене в неї одні проблеми.

Вона самостійно відшукала батька, як виявилось, я був так близько до своєї цілі, коли їздив на ту фабрику. Увійшла в цей наш дивний світ, та при першому її знайомстві з оточенням, почались проблеми. Рената тоді одразу зателефонувала, змінивши свій холодний тон на презирливий, та повідомила, що я її зганьбив.

Довелось виправляти помилки.

Спеціально пішов на черговий прийом, заздалегідь перевіривши, щоб Еля також була туди запрошена та спробував згладити ситуацію. Був вимушений залучити Ренату, хоч вона несамовито протестувала, вважаючи Елю недостойною цього оточення. Хотілось закрити їй рота, вперше так розізлився на цю незворушну дівчину, та все ж змусив постати перед Ельвірою, щоб вгамувати чутки і показати всім навколо - між нами немає ніякої ворожнечі чи інших стосунків.
 
Було нестерпно бачити її і не мати змоги бути справжнім, але в нашому світі всі грають ролі, тому пересилюючи себе і ледве стримуючись, довелось вдавати байдужість і похмуру ввічливість. А вона стояла така як і колись, та очі вже більше не раділи моїй появі, не дивились з таким захопленням і відданістю, погляд став холодним і відчуженим. Я добився свого, вбив все, що колись відчувала до мене, як тоді і сказала – став чужим. Від розуміння цього було ще нестерпніше, адже це мій вибір і я чудово знав, що саме так все і буде, ще тоді, коли свідомо йшов на такий крок.