Розділ 23

Донечко, дякуй життю за все, не тільки за хороше, але і за труднощі та проблеми.  Доля дає уроки, через них ми і здобуваємо досвід, тому дуже важливо навчитись з будь-якої ситуації брати для себе щось повчальне і корисне.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я присмерком опущусь до тебе.

Ельвіра
Розчарування - одне з найгірших почуттів, бо змушує втрачати все. Ти створюєш для себе картинку, вимальовуючи в уяві, та реальність нещадно знищує її, а разом із тим віру, надії і мрії. Змітає на шляху все, що було цінне і дороге серцю. З’являється нова дійсність, більш жорстока і безжальна, зате вже правдива без ілюзій. Єдиний вихід змиритись з нею. Саме так і зроблю.

Розчарувавшись гордо йду з його життя. Сказати що це важко? Ні, адже завжди пам’ятаю наскільки сильна. Це скоріше прикро і навіть боляче, але ж я все життя живу з болем, тому з часом приборкаю і цей, заховаю в дальній куток свідомості, відімкнусь від нього. Вже не звикати. Але досі не можу повірити, що він не мій, ніколи моїм не був і не міг бути. Він не той, хто повинен знаходитись поруч, не той хто допоможе встояти на ногах, бо через нього тільки падала. Відтепер він вже взагалі чужий – ніхто. Просто минуле.

Моїм фантазіям нанесено нищівний удар. Забажала бути з ним, почала добиватись, хотіла закохати, а закохалась сама і тепер доводиться нищити ці мрії. В нашому світі їм взагалі нема місця. Ніяких чудес не існує! А він далеко не принц із казки.

Життя знову довело, що я занадто наївна і довірлива. Хіба можна було на щось розраховувати? Сама винувата. Завжди планував віддати мене комусь, хоч і не наважувався, не дарма в нього з’явилось таке бажання. Не подумала над цим... І ця звична обережність не врятувала, бо вимкнула її ще тоді, коли вперше глянула в його очі.

Думала доля, але вкотре виявила, що лиш другорядний персонаж. Нам не судилось пройтись вдвох цією книгою під назвою «Життя», а я вперто не бажала вірити. Зробила його своєю метою нарівні з іншими цілями і от все розсипалось на друзки. Заради нього порушила майже всі свої правила і навіть здалась, чого раніше не робила.

Все було марно, а я не усвідомлювала. Хоча ніколи не повірю, що він нічого до мене не відчував, очі не вміють обманювати. Ми з ним на якусь мить були єдиним цілим і більше нічого не було потрібно, бачила в ньому вічність, відчувала серцем, тонула в його душі, переживала ті самі емоції і знаю правду. Просто цього почуття виявилось замало, поставив корисливі цілі вище всього, навіть не бажаючи нічого визнати. Його світ  диктує свої правила. Мені його ніколи не зрозуміти, а йому – мене.

І що я можу взяти за урок з цієї історії? Мабуть все. Може йому навіть варто буде колись подякувати за ці, мимовільно нанесені шрами, за ці обпалені крила. Завжди пам’ятатиму, що він проміняв мене на свій статус і владу, та ще й запропонував такий вибір, безповоротно все знищуючи.

Цікаво, це у всіх перше кохання закінчується крахом наївних фантазій та мрій, чи в когось вони все ж виживають?

Опинившись вдома, схопила з тумбочки мамину фотографію та обхопила руками притуливши до грудей, шукаючи підтримки і порятунку. Материнські обійми, яких я ніколи не знала, хоч ілюзією потішу себе.

Через якийсь час в кімнату зайшла няня і побачивши цю картину, міцно обійняла. В такі моменти вона нічого не запитує, знає, що я дуже сумую, так завжди було і буде. Це єдине, що ніколи не зміниться, навіть якщо зруйнується все навколо.

- Мама б цього не схвалила, - нарешті промовила, випустивши мене з обіймів, лагідно пригладжуючи волосся. – Вона хотіла, щоб ти стала сильною і не сумувала даремно.

- Я знаю, - тихесенько шепочу, усвідомлюючи, що мушу знищити цей трунок, яким мене випадково опоїв Стас.

Годі побиватись, час вкотре підійматись з колін, набравшись гіркого досвіду, відсторонитись від усього негативу та продовжувати йти до мрій. Інших варіантів немає.

 Все стираю, обнуляю і починаю знову. Вдихаю на повні груди, перевівши впевнений погляд на няню.

- От і молодчина! – усміхнулась. - Саме такою мама і хотіла тебе бачити.

Вона вийшла, а я нарешті відірвала від грудей дорогоцінний знімок, та легесенько провела по ньому долонею. Її віра в мене, додає наснаги жити та долати всі труднощі, саме це і робить настільки сильною. Усміхнулась зображенню. Кинулась до тумбочки з іншими спогадами про неї, та витягла лист, який няня передала мені коли я навчилась читати. І хоч так бережно відношусь до всіх цих згадок, але від частого читання папір трохи прим'явся, а в місцях згину навіть позатирався. Вже давно вивчила назубок всі слова, написані мені в далекому минулому, однаково хотілось тримати в руках цю згадку про неї. Постійно ловлю її примарний слід.

Починаю читати, та виводжу кожну літеру, уявляючи як вона писала:

Моя мила крихітко, ясна зіронька, дорогеньке янголяточко!

Настав час написати тобі, познайомитись, оскільки сьогодні мені нарешті повідомили, що ти донечка. Вже навіть уявляю собі ці милі бантики, сукеночки, спіднички, косички... Знаю, ти виростеш справжньою принцесою!

А я так мало можу тобі дати в цьому житті, тому хоча б виберу ім’я, адже кажуть, воно має великий вплив на майбутнє. Будеш Ельвірою, нехай твоя доля стане кольоровою як веселка і безхмарною як сонячне літнє небо, бо я так мрію, щоб з твого обличчя ніколи не сходила радісна, чиста і чарівна усмішка.

Так хочеться захистити тебе від усього поганого, що є в цьому світі, озброїти та уберегти від обману, болю, зла та страждань. Щодня молюсь і прошу подарувати тобі ідеальну долю, сподіваючись, що там на небесах хтось прислухається до моїх слів, мусить прислухатись.

Я ж так зарано відпускаю тебе одну в життя, але ти не плач, не сумуй і не журися через це! Хоч ти мене й не бачиш, але я повсякчас біля тебе, ти відчуватимеш мою присутність. Як можу тебе покинути?