Розділ 20

Стас
Чорт, чим я займаюсь?

Вкотре окинув оцінюючим поглядом дівчину на сусідньому сидінні та ледь не заволав від відчаю. Вона така приваблива, солодка та бажана але ж заборонена! І я везу її щоб віддати комусь іншому. Який же дурень! Для чого мені те парі взагалі було потрібно? Наче не награлись з Марком в дитячому садку?!  Найбільша помилка в житті і як же нестерпно зараз розплачуватись за неї.

Глибоко вдихаю втамовуючи цю лють, бо ж за кермом! І чому я не вручив її ще минулого тижня якомусь розумнику? Це ж ідеальний варіант, вони такі злякані, несміливі, зовсім не думають про те, про що я... Чорт! Ні, вона не може бути моєю навіть в думках!

Знову роблю глибокий вдих. Її слід негайно позбутись. Але ж як? Коли навіть одна думка, що вона з іншим, нестерпно бісить? Виходу нема, потрібно переступити через ці дикі почуття, це ж не вперше.

- Стас, - несподівано цей милий голос приводить мене до тями. – Як ти вважаєш, що найцінніше в нашому світі?

- Влада, гроші і свобода вибору. – відповідаю навіть не задумуючись.

Моя цинічна, але зате правдива відповідь змусила дівчину скривитись. Вона хмикнула та заявила:

- Як на мене, найцінніша довіра, бо ж якщо втрачається, то вже назавжди.

- Все колись можна втратити і не все повертається.

Про що ми говоримо? Взагалі не налаштований вести ці філософські бесіди в такій ситуації.

Думками вкотре повертаюсь до нагальної проблеми. Кому такому її віддати, щоб це всіх влаштувало? Хоч би хтось підходящий знайшовся. Мушу її сьогодні позбутись. Я вже ледь стримую себе поруч з нею.

Нарешті дістались того клубу.

Ельвіра вийшла вся така прекрасна... це змусило мене навіть міцно стиснути щелепи від досади. А ці її милі локони, які обрамляють обличчя, придаючи йому якогось навіть ангельського обліку... Що роблю?

- Еля, - глибоко втягую в себе повітря, набираючись нових сил, – я тебе прошу, не відходь від мене ні на крок.

Знову те саме прохання, яке суперечить основному наміру. Схожа ситуація вже була. Чорт, все йде по якомусь пекельному колу, з якого ніяк не вирвусь.

Вона глянула своїми брунатними, схожими на ті осінні каштани очима, так віддано, що вкотре почав проклинати все на світі, а потім легенько усміхнулась. Як же вона беззахисно та наївно виглядала в ці секунди... І як таке ніжне та невинне створіння можна віддати комусь?

- Звичайно, Стас, - повідомляє так солодко, чим приковує погляд до тих заманливих губ. А потім загадково шепоче: – Я вірю тобі. Ти знайдеш для мене ідеального принца, бо я ж тільки на нього і заслуговую...

Ця її вигадка трохи привела до тями, ледь відірвав очі від тих губ і не приховуючи роздратування грубо заявляю:

- Ходімо! Принца не обіцяю, але когось підберемо.

В її очах промелькнуло якесь розчарування чи що? Байдуже. Сьогодні все має закінчитись. Виходу нема.

- Стас, а мої побажання будуть враховуватись? – раптом запитує перед входом в клуб.

- Побачимо. – відповідаю стримано, добре пам’ятаючи яких «кандидатів» вона собі вибирає.

Здається, це її цілком влаштувало.

Стоячи біля бару з Ельвірою раптом усвідомив, що всім весело, крім мене. Навіть вона веселиться, розглядає всіх навколо. Мабуть обирає... Чорт! Навіть забув за чим сюди прийшли.

- Стас, ходімо веселитись. – запрошує на танцмайданчик.

- Ти тут не для того. – повідомляю роздратовано, чудово пам’ятаючи минулий танець, а саме свою реакцію на її близькість. Віднині не можна такого допускати.

- Там буде більше шансів придивитись до когось, оцінити.

Міцно стис щелепи, бо це хоч трохи допомагало вгамовуватись.

- І як ти плануєш підчепити когось, якщо покажеш всім, що зі мною? – запитую уїдливо.

- Всі і так бачать, що я тут з тобою.

Чорт, а вона ж права! Ми ж з боку виглядаємо як пара. Про що я думав? Цей розум взагалі бродить десь окремо, коли вона поряд, вже вкотре в цьому пересвідчуюсь!

- Гаразд йди, спробуй там когось приглядіти, - нарешті вирік я. – Спостерігатиму за тобою звідси.

Вона дивилась якось розгублено, враз захотілось пригорнути та заспокоїти. Цей милий вигляд, як і тоді в перший день знайомства... не було бажання віддавати її.

Чорт! Що за видумки?! Вона ЗАБОРОНЕНА! В цьому житті не моя! Все і так занадто затяглось.

- Потрібно придумати якісь секретні знаки, - запропонувала дівчина, та додала: - Якщо хлопець непідходящий ти... – замислилась на якусь мить, навіть трішки примружилась, щось там вигадуючи. – Будеш торкатись коміра, а якщо ідеальний – то... просто кивнеш.

Як же вона спокусливо те «ідеальний» промовила... Хіба такий взагалі існує? Вона ж така... Знову зітхаю зі стражденним стоном. Її необхідно віддати комусь хоч більш-менш порядному і забути. Все! Хоча вже на цьому етапі чудово розумів, стерти спогади буде неможливо, як і витягти її звідти куди вона глибоко проникла.

- Гаразд, йди, веселись, я буду контролювати звідси, - нарешті погоджуюсь і вона йде.

Думав, що більших мук, вже не буде – помилився. Коли побачив, як спокусливо танцює серед того натовпу і до неї раз у раз чіпляються різні недоуки ледве стримував злість, вже засмикав той комір!

Вона навіть знайшла якихось подружок. Веселяться разом, танцюють. А я лиш наглядаю, як якийсь... старший брат. Чорт!

Помічаю, як до неї починає проявляти цікавість один знайомий. Так, я його непогано знаю, наче цілком нормальний і адекватний. Кращого кандидата тут, мабуть, і не знайти. Я мушу віддати її йому, однаково потрібно сьогодні це зробити, може кращого шансу вже не буде. Еля зловила мене очима, очікуючи вердикту і все-таки я кивнув сціпивши зуби, переступаючи через себе і свої бажання.Зробив це для її ж блага, бо ця дівчина заслуговує бути щасливою і мати нормальне життя.

Здається, вона навіть не повірила, бо ж завмерла на тому танцмайданчику пронизуючи очима, наче з якимсь докором, це навіть на відстані було прекрасно видно. Так, ніби я її зрадив. Скажу, що в ту мить почувався дійсно якось подібно, але вона не може бути моєю і ніколи не могла.