Розділ 14

Стас
Як виявилось, пошуки батька цієї Ельвіри затяглись. А я ж планував швидко позбутись її. Ми вже з нею цілий день разом провели. Навіть пікнік влаштували собі в саду біля тієї їхньої хатини! Мене аж перекосило, коли усвідомив, як це все виглядало збоку, наче якесь романтичне побачення.

Чорт! Потрібно з цим якнайшвидше закінчити. Бо ще чогось знову собі нафантазує, вона вже і так дивну гру веде. Хоча підбурювати її на цю гру, дорогою сюди, було цікаво. Спеціально ж це робив, щоб відволікти її від тих сумних думок, бачив як вона терзає себе роздумами. Навіть усміхнувся цьому спомину. Так мило зітхала, що просто не стримався і запитав чи не про принца часом. А вона натомість так впевнено повідомила, що принців не існує, а якби були, то думала б тільки про мене.

Чорт! Цією спокійною відповіддю, вона зруйнувала всі мої подальші плани, більше не хотілось подібних провокацій. А цей голос! Так зі мною мама говорила ще десь в дитячому садку! Здається, ця дівчина не промах, може вона і не така вже беззахисна, як я думаю.

Хоча якщо згадати, як розгублено стояла перед будинком потенційного батька, а потім ще й заявила, що боїться, то її дійсно хотілось захищати. Вона вкотре змушувала прокинутись мій дивний інстинкт, хоча поруч з нею він наче і не спить, її присутність взагалі не дає йому спокою, як і мені.

Знову зиркнув на неї. Дівчина в ці секунди глянула на наручний годинник, з яким, мабуть, і не розлучається. Також не може дочекатись коли прибуде та електричка.

Важко видихаю. Саме через це ніколи і не любив очікування, бо змушує постійно над чимось думати. А ці думки про Ельвіру і ситуацію в цілому, вже бісять. Навіщо я у це все вв’язався, ще й добровільно?!

Знову подивився на супутницю. Така зосереджена навіть руки стисла. Чомусь стало її жаль, чітко ж бачу як хвилюється. Значить, спробую знову відволікти. Заодно і розважусь. Чудово ж знаю, що її виводить з себе.

- Еля, ти знову про тих своїх принців замислилась?

Вона вражено підняла на мене свої темно карі очі, явно не очікувала, такого. Ще якась мить і швидко опановує себе,  цей погляд одразу стає хитрим, а потім і взагалі якимсь затуманеним чи то замріяним.

Чорт, а в неї все досконаліше це виходить! Але ж хіба я не цього добивався? Ледь стримую посмішку, коли вона повільно починає гладити пасмо волосся. Ну що серйозно? Одні і ті ж прийоми! Ця мала хоч би ще якісь фільми для урізноманітнення подивилась, чи звідки вона там цього всього набирається...?

Знову ледве стримую сміх, коли вона повільно підходить і ніби ненароком торкається пальцями руки, заявляючи при цьому тихим голосом:

- Стас, я ж говорила, що їх не існує. І хто тепер з нас вірить в казочки і витає в мріях?

І тут мені вже стало не до жартів. Захотілось схопити її і поцілувати, бо ж вона досі не зводить цього свого погляду з моїх губ. Ледве поборов себе. І що ця мала творить? А я?  Усвідомлюю, що це гра, чому ж ведусь?

Чорт! Все настільки переплуталось, що дійсно інколи починаю відчувати себе мішенню, а не тим мисливцем, як Марк і повідомляв. Це мені зовсім не подобається!

Ще мить і повністю схаменувся, перевів погляд на руку, яка досі легесенько торкалась моєї, а потім проникливо глянув на її губи і прихилившись до обличчя шепочу:

- Але ж ти однаково продовжуєш в них вірити...

Вона навіть легесенько розімкнула вуста, видихнувши. Так, ця дівчина навіть затамувала подих, думаючи, що поцілую. Сама попалась в розставлені сіті. Але ж, як хотілось її поцілувати...!

Відсахнувся з якимсь навіть переляком. Чорт! Вона ж дійсно небезпечна!!! Від неї потрібно триматись на відстані, інакше біди не уникнути. Це вже ризиковані ігри.

І де ж той її батько? Коли вже нарешті прибуде?! Я вже не міг стримати роздратування. Але мельком глянувши на неї зрозумів, що вона також збентежена. Скоріше за все загралась, як і я. Чорт, це ще більше все ускладнює. Треба швидко її позбутись. Ці ігри небезпечні для обох, особливо для неї.

Несподівано під’їхала та довгоочікувана електричка. Навіть з полегшенням видихнув. Нарешті!

Вийшло декілька чоловіків і ще якісь жінки з великими сумками, а з ними ще й двоє дітей. І тут мені спало на думку, що ми ж не знаємо як він виглядає. Доведеться запитувати.

Глянув на Ельвіру, вона майже застигла. Не зрозумів... Що знову боїться? Чорт! Вкотре провокує ці інстинкти.

 - Еля, все буде добре, заспокойся, - впевнено заявляю вдивляючись в прибулих, що швидко наближаються до нас.

Спробував виявити її потенційного батька за віком та спільними рисами, але вони всі троє якісь однаково не схожі на цю дівчину. Вже приготувався запитувати хто з них Леонід, як один із них уважно глянув на Ельвіру наче на якусь примару. Все зрозуміло, вона ж схожа на матір.

А дівчині здається такий вражений погляд не сподобався, бо з викликом гордо підняла голову. Ця реакція навіть викликала посмішку, але стримався.

- Ви Леонід? – швидко запитує Ельвіра і не даючи йому часу оговтатись продовжує: – Бачу, що Ви знали мою маму. Ви... мій батько?

Так, ця дівчина серйозно взялась до справи! І хто ж так ошелешує?! Здається в неї вже увірвався терпець.

Двоє інших чоловіків вражено переглянулись між собою, а цей Леонід дивився на Елю з явним переляком. Як же мені подобається це все. Це того варте, щоб цілий день чекати. Ледь стримую смішок дивлячись як він переполохано зиркнув на своїх товаришів.

- Що ти верзеш дівчино? Здуріла?! Яка ти мені дочка?! – грубо крикнув, нарешті прийшовши до тями.

Від мого веселого настрою і сліду не залишилось. Як він сміє підвищувати на неї голос? Навіть вийшов вперед до нього прикриваючи її спиною.

- А стриманіше не можна? Дівчина ж спокійно запитала.  – заявляю вкрадливо переводячи погляд з цього Леоніда на його товаришів, бо вони щось заметушились. Чорт! Ще бійки мені тільки не вистачало.

- З чого ти це взяла? – вже стримано запитує Ельвіру цей потенційний батько.