Розділ 12

Стас
Розлігшись на дивані у вітальні, закинув ноги на журнальний столик та роздивляюсь повітряну кульку, яку ця Ельвіра вчора так зухвало віддала, ще й підписала «Наймилішому рятівнику», наче якийсь трофей. І звідки в ній з’явилась ця несподівана відважність, завжди ж такою замріяною та тихою була?!

 А якою ж беззахисною показалась в ту мить, коли дізналась, що її мати була коханкою. Хоча ж, мабуть, здогадувалась про це раніше. Чомусь піддався тому недавно виявленому у себе інстинкту, який змушує захищати безневинне створіння і обійняв її. Потім усвідомивши, що зробив, одразу ж відпустив, а дівчина, здається, цього зовсім не бажала, в очах побачив навіть якесь розчарування.

Чорт! Потрібно її швидше позбутись, бо ж такі як вона приносять одні проблеми. Вже і так постійно про неї думаю, це ні до чого доброго не призведе. Особливо для неї, а я ж обіцяв...

Поглинений своїми роздумами, про цю «врятовану» навіть не помітив, як в будинок ввірвався Марк. Побачивши як він впевнено крокує до мене, згадав про правила хорошого тону і все ж прибрав ноги зі столу, хоча цього можна було і не робити, все вийшло якось мимоволі. Ох, же ця мати, зі своїми вічними повчаннями, все заклала на підсвідомому рівні, і як це в неї так крадькома вийшло?

- А це що таке? - вражено запитує друг, покосившись на забавку в моїх руках. –  В дитячий садок захотів?

Підходить ще ближче помітивши надпис і схиливши голову набік читає.

- Якого біса, Стас? Ти досі граєшся? – навіть скривився. – Я ж думав ти вже давно кинув цю затію, а ти продовжуєш за нею таскатися.

Щось він якийсь занадто роздратований, треба цим неодмінно скористатись.

- Чого це ти з самого рання припхався? – запитую ну дуже «привітно», мамі б точно таке «сподобалось», повчання були б довгими... – Невже знову батько посадив під домашній арешт і не дав вчора порозважатись на славу, відмітивши закінчення навчального тижня?!

Наперед чудово знав яку реакцію матимуть ці слова. Він розізлився. Ну так, в Марка ситуація більш плачевна ніж моя, бо над ним встановлено абсолютний контроль і він від цього неабияк страждає. Ми залежні від батьків і байдуже, що обом майже по двадцять, така наша плата за всі привілеї, які вони нам дали.

- Який домашній арешт, Стас? Що верзеш? Це в минулому!

Так, я його розізлив ще більше. І чому нам так подобається злити і виводити одне одного? Заспокоївшись трохи, він запитав:

- Ти чого не з’являєшся в нашому клубі? Тебе там вже більше тижня ніхто не бачив. Вирішив праведником стати?

- Не було бажання. – повідомляю мляво і усвідомлюю, що навіть забув про ці звичні розваги.

- Значить, сьогодні йдемо! – тріумфально заявляє друг.

Ствердно кивнув і занурився в роздуми. Так, сьогодні розваги, а завтра пошуки батька Ельвіри. Потрібно його швидко знайти і позбутись цієї дівчини, бо щось вона вже мене починає тривожити. І для чого було взагалі пропонувати їй допомогу та захист? Жила ж вона раніше без мене! Все вийшло якось мимоволі, дивлячись в ці її великі очі хотілось допомагати і захищати. Чорт, я ж навіть не думав про наслідки!

- Так ти її вже затяг в ліжко чи ні?- раптом запитує Марк уважно вдивляючись.

І чого це він так несподівано зацікавився цим?

- Не твоя справа! – гаркнув, чомусь розлютившись.

- Якого біса ти зволікаєш, Стас?! Її слід якнайшвидше позбутись, я ж говорив, що вона небезпечна для тебе! Ти вже загрався - давно не мисливець!!! Що сліпий?

В його голосі знову з’явилось роздратування. І чому так переймається? Цікаво, що б він сказав, якби дізнався, що я взагалі не планую чіпати цю дівчину, а навпаки захищаю та допомагаю? Навіть подумки посміхнувся, уявляючи цю реакцію, але все ж промовчав і тоді друга раптово осінила думка:

- Тобі потрібно негайно знайти на вечір якусь крихітку, бо щось ти мене вже починаєш страхати.

Вкотре глянув на цю повітряну кульку в своїх руках, чомусь нахмурившись. А що, це ж наче непогана думка. Коли це я від такого відмовлявся?!

Марк, надихнувшись несподіваною ідеєю, так само швидко зник, як і з’явився. Цікаво де він буде тих дівчат шукати? Але то вже не мої проблеми. Нарешті трохи розважусь, бо вже дійсно вибився зі звичного життя.

А думки постійно повертають мене до цієї  «врятованої». Ніяк не зрозумію, що в ній так мене так зачепило? Знову закинув ноги на стіл.

Згадався минулий вечір. Як же вона завзято виводила надпис на цій кульці, потім ще й зухвало заявила, що кульки дарують дітям. А коли привіз додому, дівчину просто понесло. Знову почала верзти казна що про те, наче я її рятівник, дякувала за все, вкотре повідомила, що я найкращий друг. А як же вона відчайдушно гладила своє волосся... хіба можна було не звертати увагу на подібні дії?  До того ж, ще й вирішила підкріпити все тим принадним голосом, хоча так, голос дійсно повабний, з цим не посперечаєшся. Про усмішку вже взагалі мовчу... Добре хоч більше над нею так шалено не експериментує. Але найбільше мені сподобалась ця її зухвалість і готовність до всього нового. З яким же завзяттям повідомила, що згодна порушувати правила.

Так, ця її дивна поведінка часом виводить з себе, а часом навіть манить, причому манить набагато більше ніж виводить.

Вже декілька днів завзято намагається щось мені чи собі довести. Це ж видно неозброєним оком. Часом аж занадто дивно поводиться, та ще й вдає, що нічого не робить. А як же сміливо дивилась мені в очі, коли прямо запитав про це... Такому безпристрасному і холодному погляду, мабуть, позаздрить і будь-який спецагент. Усміхнувся згадавши той момент, продовжує дивувати. Мені з нею весело, навіть не здогадується наскільки забавно виглядає.

І все ж, що вона замислила? Невже дійсно вірить, що може мені щось довести? Чи може вирішила помститись...? Неждана думка навіть змусила розширити очі від подиву.

Ні, ну її життя нічому не вчить!!! Несподівано навіть захотілось привести до тями це нерозумне і беззахисне створіння. Вона взагалі думає, що робить? Невже не усвідомлює наскільки небезпечними для неї являються подібні забавки?! Її що потрібно навіть від самої себе захищати?! Навіть прикрив очі від досади. Оце вляпався!