Розділ 11

Донечко, іноді життя здаватиметься тобі нестерпним, несправедливим та жорстоким, але ніколи не здавайся. Ти зможеш подолати все, в тобі живе сила підкорювати будь-які вершини. Ніколи не забувай цього.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я птахою звиватимусь у високому небі, тільки підійми очі вгору і одразу знайдеш мене там.

Ельвіра
- О, ти знову видерлась на самий верх тих полиць.

Несподівано цей знайомий голос відриває мене від розкладання недавно доставлених книг. Довелось навіть схопитись за полицю, притримуючись. Раптом усвідомлюю, що він заявився надто рано, я ж навіть не встигла підготуватись як слід! З жахом згадую як недбало зібрала волосся в пучок, щоб воно мені не заважало складати книги, навіть несвідомо торкнулась рукою цієї «споруди» на голові. Скоріш за все, це виглядає жахливо. Та ще й підбори... доведеться вже обійтись без них.

- Допомогти спуститись? - він знову вириває мене з роздумів.

- Ні, я сама, - довелось пожертвувати можливістю дати йому шанс вкотре відчути себе помічником, бо ж планувала спустившись на землю, швидко привести зачіску в порядок, якомога непомітніше (наче це взагалі буде можливо!).

Згадавши, що в сукні, підбираю її поділ та починаю поволі спускатись, не відриваючи погляду від сходинок. Опинившись внизу похапцем стягую резинку з волосся та легенько пригладжую його так, наче роблю щось цілком звичне. Стас підозріливо усміхається. Байдуже. Згадую, що він повинен був з’їздити на фабрику, з завмиранням запитую:

- Тобі вдалось щось дізнатись?

- Так. – враз посерйознішав. Потім несподівано заявляє: - Давай кудись з’їздимо прогуляємось, розважимось, а заодно і поговоримо. Бо ця книгарня мене вганяє в якусь депресію.

Навіть якось скривився на останніх словах, чим мене добряче здивував. Невже книги лякають його так само, як мене квіти? Дійсно однаково дивні.

- Можемо поговорити і у автомобілі, дорогою додому. – кажу спокійно і згадую, що збилась зі своїх пунктів – йому ж потрібно завжди давати можливість відчувати себе головним!

О, Боже, як же це все важко! Підіймаю на нього милий погляд, а потім стараюсь зробити його ще й грайливим, наче вже не щуриться від цього, значить, в мене починає виходити! В душі торжествую та спокійно, протяжно заявляю:

- До закриття книгарні ще майже година, може почитаєш якусь книгу.

Чудово усвідомлюю який ефект матиме моя безневинна пропозиція після його попередньої заяви. І чому це я вирішила раптом познущатись над ним?

Підозріливо зиркнув, давши зрозуміти, що відплати за таке не уникнути. Але ж я вже давно прийняла правила цієї гри. Так, нахабство не входить ні в один із пунктів мого величезного списку по завоюванню чоловіків.

- А ти, що завжди слідуєш правилам, ніколи їх не порушувала? – запитує з викликом і продовжує: – Чому б тобі не зачинити цей магазин прямо зараз?

Хоче перевірити мою відважність, чи закликає до безрозсудності?

Чомусь його тон змушував мене йти наперекір здоровому глузду. Захотілось дійсно так вчинити. Отримати якісь нові емоції чи що. До того ж, як повідомляють прочитані мною практики по завоюванню чоловічих сердець, останнім дуже подобаються такі собі «погані дівчата», які стараються вести себе на межі дозволеного. Бо ж саме така поведінка змушує чоловіків постійно думати про них. Тому доведеться трохи побути такою. О, це ж зовсім не в моєму стилі...

Сміливо беру ключі, свої речі (подумки благаючи небеса, щоб хоч власниця не дізналась про це, звільнення тоді не уникнути) і дивлячись йому у вічі з таким самим викликом повідомляю:

- Ходімо, я готова порушувати правила.

Ця моя заява однозначно припала йому до душі, бо ж зиркнув з неприхованим захопленням розтягнувши губи в тій вже традиційній усмішці, коли задіються самі їх кутики.

- Ельвіра, я нажаханий! – награно повідомляє і вже більш серйозно додає: - Здається, я дуже погано на тебе впливаю.

- Безумовно! Не боїшся, що стану такою як ти?!

Він знову якось дивно поглянув і одразу почав скалити зуби, навіть весело хмикнув.

Усміхнулась також, а це ж дійсно правда – я такою раніше не була. Спілкування з ним, справді, якось дивно на мене впливає, змінює.

Востаннє окинувши поглядом приставні східці, залишені посеред книгарні, виходжу з приміщення.

- Стас, навіщо нам кудись їхати? Невже ти не можеш мені одразу все розповісти? – почала протестувати, коли він рушив в напрямку центру міста.

Хитро хмикнув та повідомив:

- Еля, так зовсім не цікаво. І ти ще далеко не всі правила порушила.

Він що знову веде зі мною якусь гру? І тут я згадала про своє завоювання. Жах. Але все ж, мабуть, не варто проводити свої експерименти над ним, коли він за кермом, особливо якщо враховувати, як саме вони на нього діють.

- То куди ми їдемо? – все ж вирішила поцікавитись.

- На прогулянку, - повідомляє і не відриваючи погляду від дороги легенько усміхається. – Ельвіра, тебе потрібно трохи вигулювати, виводити в люди, бо ж ти крім тих своїх книг більше нічого не бачиш. І як тобі добре відомо, це ні до чого хорошого не привело...

І що це за заява і за натяки? Вигулювати! Я, що цуцик якийсь? Вивів мене з себе.

І тут я помічаю, що він уважно слідкує за моєю реакцією. Спеціально провокує! Добре, будемо гратись... Все ж згадую ті пункти завоювання. Значить: рахуватись з його думкою, уважно слухати, сипати компліментами, зробити його рятівником, постійно дякувати, бути життєрадісною спокійною і в будь-якій ситуації проявляти впевненість. Починаємо!

- Стас, ти так піклуєшся про мене, як ніхто інший, навіть подумав про прогулянку. Дякую тобі. Мені пощастило тебе зустріти. – я настільки повільно, впевнено і спокійно це сказала, що аж сама повірила. Здається, він відкрив у мені артистичні здібності.

Глянула на нього. О, Боже, і знову я його здивувала, бо ж вкотре почав хмурити брови, навіть мельком зиркнув на мене якось розгублено чи то здивовано, чи може збентежено. Взагалі дуже цікавий вираз... відплатила за цуцика.