Розділ 3

Донечко, на твоєму життєвому шляху траплятимуться різноманітні персонажі, але не всім можна вірити, бо деякі з них хотітимуть обманути і навіть скривдити тебе. Тому передчасно нікому не довіряй своє серце, бережи його лиш для обраних, для тих, в чесності  намірів кого будеш повністю впевнена.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я засвічусь для тебе найяскравішою зіркою на небі.

Ельвіра
Смуток чергового робочого дня раз у раз розвіювали думки про вчорашнього «рятівника». Довелось постійно боротись з ними. І чого це я? Наче ніколи до цього не бачила таких хлопців. Хоча так, таких точно не зустрічала.

 Якісь дивні суперечливі почуття. Чудово ж усвідомлюю, що ні на, що розраховувати не можу, але так відчайдушно хочеться мріяти. Тому вирішила вкотре себе в цьому не стримувати. Час від часу у ці мріяння втручались завзяті книголюби, а також школярі та студенти, бо ж недавно почався навчальний рік і ще не всі встигли запастися необхідною навчальною літературою. Тому була змушена трохи працювати.

З наближенням вечора вже майже все забула, та навіть позбулась дивних фантазій, за звичкою перемкнулась на вивчення підручників, які допоможуть з майбутнім вступом, бо ж потрібно здобути хоч якусь базу. Та і робота в книгарні була обрана мною не випадково, адже тут можна навчатись навіть без викладачів. Якщо біля тебе стільки книг, було б дивно не скористатись цим.

Занурившись в читання, спробувала розібратись в побудові всіх тих креслень. Вже вкотре зрозуміла, що конструювання та моделювання досить важка справа, проте, при бажанні можна освоїти все, однаково в переривах між клієнтами немає чим зайнятись.

Найближчим часом планую записатись на курси крою, але спочатку потрібно закінчити навчання  з живопису і малюнку, куди ходжу два рази на тиждень після роботи, бо поєднувати їх мені буде фінансово важко. Саме тому і довелось відмовитись від пропозиції сходити кудись з тим «рятівником» Стасом. І знову мої думки ведуть до нього...

Несподівано змучені мрійливі зітхання перериває якийсь новий відвідувач. Окинувши його пильним, вже майже професійним поглядом, зрозуміла – студент. Навіть хотіла вже йти у відділ навчальної літератури, але він несподівано розтягнув вуста у ввічливій і навіть якісь таємничій усмішці, прикувавши до себе мій погляд. Завмерла на місці, бо ж не звикла, щоб ці клієнти ось так мовчки стояли і мило шкірили зуби, дивлячись так, як кіт дивиться на мишу. А це дійсно був саме такий погляд! І хоч порівняння досить чудацьке, але помилятись я не могла.

- Можу Вам чимось допомогти? – нарешті усвідомлюю, що знаходжусь на роботі.

- Дуже на це надіюсь. Тільки можна одразу на «ти»... - поволі протяг незнайомець, продовжуючи свердлити допитливим і загадковим поглядом.  – Потонувши у твоїх прекрасних очах, навіть забув про мету свого приходу.

Це щось новеньке! Хоча голос в нього такий самий приємний як і усмішка. Але ці раптові компліменти одразу змусили насторожитись. Мовчки чекаю продовження.

- У сестри день народження, хочу підібрати якусь книгу, бо ж як відомо це найкращий подарунок. – повідомляє і ніби демонстративно проводить рукою по темному волоссю. Звичайно, мої очі пішли слідом за його пальцями. А він наче свідомо ще й ковзнув ними по підборіддю, вдаючи, що замислився.

І що це він взагалі таке коїть?! Навмисне чи що? Наче якась бридка гра... нібито хоче щоб я не відривала від нього погляду. Ледь не скривилась.

- Якої тематики потрібна книга? – запитую вкотре згадавши, що на роботі.

- Ну... – знову задумався потім прищурився і з явним натяком додає: - Мабуть, щось романтичне...

 «Гаразд, він клієнт!» - подумки заспокоююсь і взявши себе в руки запитую:

 - Вірші чи проза?

Безпристрасний, професійний тон, ще й вирішила підсилити такою ж фаховою завченою посмішкою, за якою, як правило, стараються ховати справжні почуття, а в моєму випадку - незадоволення.

- Не знаю, - виглядав розгубленим, навіть показово розвів руками. Потім якось хитро підняв на мене погляд і заявив: - Вибери на свій смак, ти в цьому розумієшся набагато краще за мене, тим більше ви з нею приблизно одного віку.

І знову я починаю дратуватись. Ненавиджу, коли ці клієнти йдуть сюди самі не знають за чим, наче мені більш відомо, що їм потрібно - самі ж не можуть визначитись. Вкотре ховаю почуття за стриманою посмішкою.

- Якщо сестра віддає перевагу прозі, можу порекомендувати визнаних класиків, наприклад: Шарлотту Бронте «Джейн Ейр» чи Маргарет Мітчелл «Звіяні вітром». А якщо бажаєш вірші, тоді звичайно ж пропоную збірки Ліни Костенко, нашої співвітчизниці, із зарубіжних можна вибрати Роберта Бернса, Генріха Гейне чи Костянтина Симонова. Це та література, яка зараз є в наявності.

Здається, я його нажахала всією цією романтикою, бо вже навіть та загадкова посмішка зникла. Але ж сам захотів!

- Так, що вибереш? – запитую мило усміхнувшись, бо він наче завис. Чомусь мене дуже порадувала маленька перемога. Відплатила цьому нахабному клієнту тим самим, показавши, що не тільки він вміє так дивно впливати на людей.

- Покладаюсь лиш на  тебе, - нарешті повідомив.

- Гаразд, тоді нехай буде Ліна Костенко, - байдуже заявляю, та йду шукати книгу.

Розплатився, але йти не поспішав. Раптом підняв на мене очі і знову спробував зачарувати тією самою усмішкою, та марно.

- До речі, я – Марк. А тебе як звати? Бо це ж єдине чого мені не сказали твої прекрасні очі. – знову йде в наступ і наново чіпає те своє волосся. - Тонучи в їх безодні, навіть забув познайомитись, така нечемність з моєї сторони...

Добре хоч між нами прилавок знаходиться, бо ж щось він аж занадто увійшов в азарт з цим знайомством. Здається, навіть накинутись може...

- Ельвіра. – все ж вирішила повідомити, хоча можна було і не говорити, він же якийсь підозріливий.

- Яке прекрасне і рідкісне ім’я. Я б не простив собі якби не познайомився. – захоплено промовляє новий знайомий і в цю мить я впевнилась, що він явно грає роль. - Ти мене сьогодні врятувала. – знову не полишає надій зачарувати милою посмішкою, ще й при цьому вказує на вибрану книгу. – З цими подарунками на день народження завжди стільки мороки. Особливо коли треба щось вибрати сестрі. Суцільний головний біль.