5 Глава

Нестор
Минув тиждень. Ніби все добре, але щось мені не дає спокою. 
Після цвинтаря  відвіз цю навіжену дівчину до дому, так більше ні про що не розмовляючи. Тарас намагався щось про неї сказати, а я навіть не хотів слухати. Не в тому настрої тоді був.  
Але три ночі поспіль мені сниться ця руда бестія. Що це таке? Раніше мої сни були зовсім іншими, а зараз... Маячня якась. Особливо останній, де після чергової зустрічі з рудою потім з'явилася померла дружина і мовила ніби я повинен дати собі шанс. Що дівчинка моя доля. 
Хіба в таке можна повірити? Безглуздя якесь. Так, мені треба викинути все сміття з голови та працювати. Гроші самі себе не зароблять, - даю зранку собі настанову і слідкую їй цілий день. 
З'являюсь в одному із магазинів, який найближче усього знаходиться від мене. Тарас відвозить, потім привозить до улюбленого ресторану, де я замовляю вечерю. Тарас поруч. Дивиться на мене, сам їжі не торкається. 
- Ти ж знаєш, як я ставлюся, коли я вечеряю, а хтось заглядає мені до рота, Тарас. 
- Я не хочу. 
- Чому? Щось трапилося? 
- Все добре. 
- Тоді чому?  Кажи і не дратуй мене. Що з тобою сталося? Що тебе бентежить? 
- Я бачив Дану. 
- Дану? Яку Дану? - одразу запитую. 
- Яку ми з вами врятували тиждень назад. 
- О. І як вона? Сподіваюсь, що ви зустрічалися при зовсім інших обставинах, Тарас. Не переймайся, я все розумію. Дівка вона гарна, руда. Да і ти ще молодий, щоб віддавати себе лише одній дівчині. 
- Ви не правильно мене зрозуміли. Я кохаю свою дівчину. 
- Тоді так, ні чорта не розумію. Навіщо ти мені кажеш про неї? 
- Я бачив її , в ресторані. Вона зараз працює тут. 
- Так? І де вона? Серед офіціанток я її не бачив. Та й вона не обслуговувала наш стіл. 
- Вона злякалася, коли побачила вас, Несторе Івановичу. Ми зовсім випадково перетнулися в коридорі, коли я виходив з туалету. 
Вона злякалася і забігла до підсобки.  
- Цікаво... Зачекай мене тут. Я повернусь, - попереджаю Нестора, а сам іду шукати руду. Чого це раптом вона вирішила грати в хованки? Хіба я такий страшний? Хіба зробив щось погане? 
Ні. Але щось мене змушує піднятися і піти до неї. Побачити цю дівку, побачити і... Так, годі. Несторе, тебе несе.
Знаходжу руду доволі швидко. Вона смикається, коли я проходжу до підсобного приміщення. 
- Доброго вечора, Дано. 
- Як ви? Як ви зайшли сюди? Навіщо? - очі в дівчинки здивовані. 
- Дуже просто. А ти чого тут? 
- Я... 
- Даремно, ти відмовилася обслуговувати наш стіл. Я б тобі залишив гарні чайові, Дано. 
- Не треба як небудь впроюсь і без ваших грошей. 
- Яка ж ти дикунка. Ти мене все ж таки боїшся, так? - підходжу ближче, поки Дана не впирається у стіну. 
- Ні, зовсім ні. Я просто кілька днів на цій роботі. І не хотіла щоб хазяїн дізнався, що я хотіла зробити. 
- Боїшся, що він зрозуміє, що в нього працює схиблена дівчинка? 
- Не треба. Не треба йому нічого казати, Несторе. Я... 
- Поїхали зі мною, Дано. Тоді нікому ніколи нічого не скажу.

 Три ні в кожному слові. 
- Навіщо? - мені навіть торкатися її не треба, щоб відчути, як тремтить. Це просто зводить з розуму. Думки про неї, сни - одне. Але коли вона поруч, у цій сексуальній уніформі офіціантки - це інше. Зовсім інше. Дуже  брудні та відверті думки. 
- Врятуй мене так само, як я врятував тебе, Дано. Я помираю від самотності. Ти мені потрібна, дівчинка.