4 Глава

Богдана

- Що? – хлопець дивиться на мене так, що втекти хочеться. Але не боюсь його, а ось Нестора – так. Їхати з ними мені зовсім не хочеться. Хто я така? Навіжена, яка намагалася стрибнути з мосту? Десять пропущених дзвінків від мами. Невже вона все знає? Тоді мені зовсім краще не повертатися до дому. Я зганьбила не тільки себе, але і її. 

– Ну що, отямилася? – запитує Нестор, коли повертається до автівки, сідає назад.

– Так, - відповідаю не зовсім голосно.

- Тарасе, поїхали тоді. Увімкни підігрів. Дана уся мокра, це треба виправити, - сказав та подивився у дзеркало. Наші погляди зустрілися. Мені здалося, чи я навіть помітила на його обличчі щось типу посмішки? Невже цей серйозний, зухвалий чоловік може посміхатися?

- Добре, Несторе Івановичу, - відповів Тарас і ми поїхали. Іванович? Так скільки ж йому років? Він казав чи я просто у стані афекту взагалі нічого не пам’ятаю? Усю останню частину дороги ми їхали мовчки. Їхали довго, бо затори на дорозі буди страшенні. Хто куди поспішає? Хіба це має значення? Для мене? Здається, життя триває у всіх, крім…Але що такого сталося? Я лише втратила дитину від покидька який злив відео нашого з ним «кохання». Та треба радіти, хіба ні? Добре, що Нестор не задає зайвих запитань. Я б не змогла йому усього розповісти. Ні, ми з ним чужі люди. Чужі.

- Приїхали, - сповістив Тарас, коли ми зупинилися у воріт цвинтаря.

 – Далі я сам,- попередив Нестор, та вийшов з автівки. З заднього сидіння узяв квіти та пішов. 

– Як це сталося? – поцікавилася у Тараса. Мені було цікаво дізнатися, хто винен у смерті його коханої дружини.

- Нестор Іванович не справився з керуванням автівки. Була страшна залива, це був її день народження. Ось така доля. Він зовсім не постраждав, а ось дружині… Швидка повільно їхала, через затори.

- Який жах. 

– Так, але я тобі нічого не казав. Це його особисте і він не кожному це розповідає.

- Я зрозуміла. 

– А я працюю водієм у Нестора Івановича. Після того випадку він сам більш не сідає за кермо. 

– Його можна зрозуміти.

А в тебе що трапилося, Дано?

 – Я втратила дитину сьогодні, а хлопець, якого я кохала не тільки мне кинув, але ще зробив… Він мене зганьбив перед усім університетом, скинув відео, де… 

- Не продовжуй, я зрозумів, Дано. Так ти зараз самотня?

 – Тарасе, я..

- Та не для себе запитую, вгамуйся. В мене є кохана дівчина. 

– Я тебе не розумію. 

– Тобі сподобався Нестор Іванович? 

– Що? 

Я не розуміла, чого він в мене таке питає. Так, він гарний чоловік. Високий, темноволосий, в нього проникливий погляд, іноді занадто.  Але…

- Чого завмерла? Я просто запитав.

- Ні, він для мене старий. Я…

- Добре, добре. Охолонь, Дано. Зараз він трохи поспілкується з коханою, і поїдемо.

- Ні, не сподобався. І давай більше не будемо про це, - додаю, бо трохи його питання мене  розлютило.

 – Добре, не будемо, Дано. 

А вже через кілька хвилин у Тараса дзвонить телефон. І він відповідає на дзвінок.

 – Так, Олесю. Так, я буду ввечері. Що приготуєш – те і буде. Ти в мене найкраща, кохана.  Цілую. 

Тарас аж світився, коли розмовляв із своєю дівчиною. Він щасливий, а от його бос – ні.