Розділ другий

Ранок я звично зустріла у холодному ліжку. Анатолій волів ночувати в окремій кімнаті, хоча, радше, то мене відселили з подружньої спальні. Коли кілька років тому чоловік сказав, що у нас все одно не буває гостей, і я могла б поспати там, бо ж вдвох нам явно не дуже комфортно, я прийняла це за жарт. Він серйозно? Ми ж одружені! Нащо в окремі кімнати?..

Тепер я була тому рішенню вдячна. Прокидаючись в тиші на самоті, я відчувала справжнє задоволення. Ніхто не чіпав мене, можна було трохи посидіти наодинці з собою та своїми думками, не переживаючи, що щось робиш не так. Я розслаблялась та заспокоювалась.

Однак потім реальність все одно наздоганяла.

Я провела долонею по холодній другій половині ліжка і згадала Романа. Він випромінював таке шалене тепло, що, здавалось, я відчувала його і тут. Гарний… Уважний. Його приємний голос діяв на мене, ніби магніт, затягував у невидиму пастку, і, що найдивовижніше, я тій пастці була навіть рада.

Не можна! Я не маю права дивитись на стороннього чоловіка, я заміжня і кохаю… Кохала колись Анатолія.

А він мене?

Так, напевне. Інакше чому не відпускає? Проте, з іншого боку, хіба закоханий чоловік став би говорити своїй дружині, що вона ні на що не здатна? Не впевнена. Можливо, так, я просто занадто ідеалізую людей, а він аж надто від мене втомився, як і від того, що змушений терпіти мою бездітність. Хіба ж я змогла хоч чимось віддячити Анатолієві за все те добро, що він для мене зробив?

Тепер мушу платити інакше.

Я встала з ліжка, накинула тонкий шовковий халат і поспішила донизу. Треба було приготувати сніданок. Хоч ми могли дозволити собі хатню робітницю, Анатолієві подобалось, коли я готувала та прибирала сама. Він казав, так краще відчуває, що я справді стараюсь і намагаюсь створити для нас домашній затишок.

На мій подив, чоловік уже стояв на кухні і смажив собі яєчню. Засмерділо горілим; Толік ніколи не був великим майстром приготування хоч чого-небудь. Іноді мені здавалось, що його варто залишити з нарізаним хлібом для тостерів, налаштованим тостером, нарізаною ковбасою – а він з цього все одно собі бутерброд не зуміє зібрати.

Для цього вдома є я.

– Міг би мене розбудити, – промовила я тихо. – Я б тобі все посмажила, як ти любиш… Давай закінчу?

– Ні. Ти не повинна смердіти горілим яйцем, – трохи грубувато відсторонив мене від сковорідки Анатолій. – Іди в душ, обмастись там своїми кремами, чи чим всі жінки послуговуються, щоб виглядати шалено красивими? Зроби зачіску, вдягни сукню… Не вечірню, але таку, щоб аж подих захоплювало. А звідти рушаєш одразу на кастинг.

– Кастинг? – перепитала я.

– Так. Яровий тебе вчора запросив. Ти повинна виправдати мої та його сподівання. Ти ж акторка!

– Ти це серйозно? – пошепки перепитала я. – Мені здавалось, моя кар’єра… Уже давно на паузі, і ми не планували… Ти не планував мого повернення до акторства. Ти сам казав, виходить у мене відверто не дуже, Толю.

Він скрипнув зубами.

– А тепер я кажу, що, можливо, з віком в тобі стало трохи більше таланту, – роздратовано гаркнув він. – Чому завжди потрібно зі мною сперечатись?!

– Я…

– Тобі що, дуже є що робити? – продовжував напирати Анатолій. – Ти так зайнята домом? Повір, з їжею я впораюсь і без твоїх тендітних рученят.

Яєчня на сковорідці, заперечуючи його слова, паскудно задиміла, але чоловік навіть бровою не повів.

– Дітей у нас все одно нема, щоб ти їм цілодобово присвячувала увагу, – не спинявся чоловік, і його не зупиняло те, як мене жалила згадка про те, що я не здатна народити малюка. – З бізнесом ти впоратись не здатна. То хоч іди, реалізуй свій акторський талант! Якщо він в тебе є. Зрештою, вчора ти Романа зачарувала, так що все не безнадійно.

– Я не розумію, навіщо…

Анатолій підступив до мене, взяв рукою за підборіддя, стиснув так, що я здригнулась від раптового болю, та проговорив повільно, з натиском:

– Оленко, тобі не потрібно нічого розуміти. Ти ж жінка! Я твій чоловік, твоя опора, я все вирішу за тебе. Тобі лише треба виконувати те, що я скажу, і все буде добре. Якщо ти будеш слухняною, у нас в сім’ї завжди буде мир та добробут. Ти повинна піти на той кастинг заради нас, ясно, Олено? Я зробити все, аби Роман зрештою бачив тебе та тільки тебе… І взяв на головну роль. Після цього все інше його мало цікавитиме. Я ж знаю, як ти дієш на чоловіків, кохана.

Натиск в словах Толі був таким, що мені тільки й лишилось, що судомно кивнути.

– От і молодець, – посміхнувся він. – Збирайся. Я завезу тебе туди. Треба бути готовою за три години, – він відпустив моє підборіддя. – Дідько! Кляте яйце… Гаразд, це ж наче швидко робиться? Тоді приготуй мені ще й сніданок, Олено.

– Так, звісно, – кивнула я. – Зараз. П’ять хвилин, Толю.

Зрештою, хоч цей ранок виявився інакшим за попередні, мій чоловік був абсолютно таким самим, як і довгі дні до того.

Зі сніданком я справді впоралась швидко. Запах яєчні розбурхував апетит, але Анатолій кинув на мене такий погляд, коли я потягнулась за другою тарілкою, що будь-яке бажання їсти одразу зникло.