Тест на вагітність тремтів у руках. Я ніяк не зважувалась опустити голову і подивитись на результат. Що там? Лікарі обіцяли, що все буде добре, що у мене все вийде, і…
Нарешті я опустила очі.
Одна смужка.
Пальці ослабли. Тест тихенько дзенькнув об бортик ванної. Я тихенько опустилась поруч, буквально сповзла на підлогу і обхопила себе руками, мовби намагалась захиститись від холоду. Ясна річ, марно, мене все ще продовжувало трусити.
Я не вагітна. Всі сподівання, всі мрії знову пішли прахом. Анатолій, мій чоловік, мені цього просто не пробачить. Я знала, що він і так ледь терпить мене, наші стосунки останнім часом схожі на справжні тортури, але було страшно уявити, що станеться, якщо він дізнається про чергову невдачу.
Ми розбіжимось? Можливо, це було б правильно. Але Анатолій не відпускав мене, вперто, затято повторюючи, що я повинна лишатись поруч з ним. Без нього я ніщо. Напевне, він правий.
Я змусила себе піднятись на ноги. Треба зайти до Толі і все розповісти. Він так хоче дитину! А я… Я теж хочу, але ж це залежить не від мого бажання.
В коридорі було порожньо. Анатолій, напевне, відпустив нашу хатню помічницю, Ірину, додому, він останнім часом частенько так робив. Я зраділа, що не бачу зараз нікого стороннього, а м’який килим поглинає звуки моїх кроків. Не знаю, чому мені так хотілось лишатись невпізнаною, непомітною, адже я знаходилась у власному будинку. Та здавалось, що гучні кроки могли б роздратувати Анатолія.
Я підійшла до дверей його кабінету і занесла руку, вже збираючись постукати, та завмерла в останню мить. Зсередини долинала розмова. Толя буде розлючений, якщо я перерву якусь важливу розмову.
– Так, – він розсміявся, але якось колюче, люто, тому цей сміх не приніс мені відчуття полегшення. – Ясна річ, цей ідіот Лісовський ні про що не здогадається. Вкладе гроші, як миленький, стільки, скільки я скажу…
Лісовський? Якесь знайоме прізвище, але я не могла згадати, кому саме воно належало.
– У мене все продумано, – запевнив свого співрозмовника Анатолій. – Ніхто навіть не придереться. Скажемо, що в усьому винен режисер. А потім…
Він заговорив тихіше, і тепер слів було не розібрати. Я ж відсахнулась від дверей. Що він задумав? Це звучало якось… Дуже небезпечно. І я зовсім нічого не хотіла знати про задумку власного чоловіка.
Та моя природна незграбність і тут далася взнаки. Я зашпортнулась і, не втримавши рівновагу, впала з таким гуркотом, що це могло й мертвого розбудити. Кілька секунд – і двері за моєю спиною відчинились настіж.
– Олено? Що ти тут робиш? – в голосі Анатолія почулось здивування. – Ти що, підслуховувала?!
Він не дочекався, доки я встану, а схопив мене за лікоть, підіймаючи на ноги. Це була не допомога, а акт прояву сили, та я не пручалась. Зрештою, враховуючи те, в чому він мене запідозрив, має право і розлютитись.
– Ні, – хитнула головою я, випроставшись. – Звісно ні. Просто… Сьогодні якраз прийшов час робити тест після ЕКЗ…
– Ну? Ти зробила? – нетерпляче спитав він.
Цікавості в голосі не було жодної. Анатолій не вірив, що у нас могло щось вийти. Та й чого дивуватись, він правий.
– Зробила, – прошепотіла я. – Одна смужка. Я знов… Не змогла. Пробач.
– Ти ні на що не здатна, – злі слова чоловіка кололи голками. – Ти навіть народити не можеш! Скільки ще я маю в тебе вкласти, аби ти хоч якось це виправдала? – він відпустив мою руку і вдарив кулаком об стіну з такою люттю, що мені довелось стриматись, аби не відскочити від нього.
Я опустила погляд. Дивитись в очі Анатолію було нестерпно. Хоч я і розуміла, що він має повне право так казати...
Ми в шлюбі вже понад десять років. Я була вісімнадцятирічним наївним дівчам, коли ми лише познайомились, він — молодим бізнесменом, у якого все тільки-но закручувалось, набирало обертів. Мені здавалось, що він кине мені до ніг цілий світ, а мені лише потрібно бути хорошою дружиною. Анатолій підтримував мої захоплення, радів, що я в нього – талановита акторка-початківець. Мріяв про дітей.
Завагітніти я так і не змогла. Кар'єра не склалась. Але він терпів це все без докорів – яка б я не була погана, – доки в нього не почались проблеми з бізнесом.
– Пробач, – прошепотіла я. – Толю... Якщо я так тобі заважаю... Я розумію, що я ні на що не здатна. Ти маєш повне право просто мене прогнати.
– Прогнати? – прошипів він, хапаючи мене за руку знов і стискаючи так, що на шкірі потім точно будуть сліди від його пальців. – Ти моя дружина, Олено. І ти лишишся моєю дружиною, що б не сталось.
Це мало звучати, як заспокоєння, але чомусь зараз було ніби погрозою. Я здригнулась і прошепотіла:
– Так. Я пам’ятаю. Просто я подумала…
– Не треба думати, – роздратовано обірвав мене Анатолій. – У тебе це погано виходить. Йди краще приведи себе до ладу, виглядаєш як бозна-що… Вдягни сукню, ту, яку я тобі подарував, нафарбуйся, зроби зачіску. Щоб обов’язково була на підборах, ясно? Ми йдемо до ресторану.
– До ресторану? – перепитала здивовано я.
– Так, – кивнув Анатолій. – Зустрічаємось з моїм майбутнім діловим партнером, Романом Яровим. І ти мусиш виглядати так, щоб він не думав ні про що, окрім тебе. Тобі ясно?
#3432 в Любовні романи
#1611 в Сучасний любовний роман
#929 в Жіночий роман
Відредаговано: 20.09.2023