Пролог

А у вас траплялися такі дні коли настільки не щастить у всьому що ти робиш, що навіть якби ви зупинились в самому цетрі міста і просто не рухались, саме під вашими ногами раптом виявилась би підземна річка, тунель якої добряче вимило і він не витримав натиску грунту?

Так?

Тоді ви мене зрозумієте, бо сьогодні саме такий день.

З самісінького ранку я запізнилась на лекцію, просто не спрацював будильник, а він і не міг спрацювати, телефон то був вимкнений, розрядився. Ви спитаєте чому я його не зарядила, а я відповім, бо в моїй квартирі відключили елекропостачання за несплату комунальних послуг. "Моя квартира" - це занадто сильно сказано, тим паче я навряд чи в неї взагалі сьогодні потраплю, ніде не можу знайти ключі, напевно випали з сумки коли її вибив з мого плеча чоловік, який теж вранці кудись дуже поспішав.

Що може бути гірше?

(Це те запитання, яке ні в якому разі не можна задавати в такій ситуації, повірте на слово і не повторюйте цього вдома!)

Так ось, на останньому занняті мене викликають до директора, щоб повідомити про те, що мене знімають з степендії і в мене залишився тиждень, щоб знайти гроші та заплатити за наступний семестр. А це означає, що це останній тиждень мого студентського життя, адже такої суми мені ніде і за пів року не заробити.

Тільки-но я подумала що цей до біса "везучий" день закінчився, як прямісенько в мене з під носа поїхав мій останній автобус. В цій частині Ріверсайду вони їдуть тільки до 22:15, тому що зазвичай в бібліотеці на краю міста так довго ніхто не затримується і, зазвичай, я не вийняток. Але сьогодні не зазвичай. Сьогодні перше квітня, день коли я народилась.