15.3

   Я слухала його серце — сильне, живе — і відчувала, як напруга повільно залишає його тіло. Час від часу він ледь помітно стискав мене в обіймах, ніби перевіряв, чи я все ще поруч.

   — Знаєш… — прошепотів він після довгої тиші. — Уперше за довгий час мені не страшно засинати.

   Я усміхнулася, не розплющуючи очей, і поклала його руку собі на груди, щоб він відчував мій подих, мій ритм.

   — Тоді спи, мій мисливцю, — лагідно сказала я. — Я постережу цей сон.

   Він нічого не відповів. Лише ще ближче притиснувся до мене.

   І в цій тиші, серед тепла й спокою, ми обоє дозволили собі нарешті відпочити — разом.

   Ранок прокрався до кімнати обережно, теплим золотавим світлом. Воно лягло на підлогу, ковзнуло по стінах і м’яко торкнулося наших облич, ніби не наважуючись розбудити.

   Я прокинулася першою.

   Кілька миттєвостей просто лежала, не рухаючись, прислухаючись. Дім дихав тишею. Поруч — Аарон. Повільно розвернулася до нього обличчям, його рука все ще була на моїй талії, пальці розслаблені, але тримали впевнено, так, ніби навіть уві сні він не дозволяв мені зникнути.

   Обличчя було спокійним. Зникла вчорашня напруга, різкість, біль. Він здавався молодшим, тихішим — таким, яким його бачили лише одиниці. Я обережно провела пальцями по його щоці, запам’ятовуючи цю мить.

Аарон ледь ворухнувся, глибше вдихнув і притис мене ближче, не прокидаючись.

   На його губах з’явилася тінь усмішки.

   — Ти тут… — пробурмотів він, ще напіву сні.

   — Тут, — прошепотіла я. — Доброго ранку.

   Він повільно розплющив очі. Кілька секунд дивився на мене мовчки, ніби знову переконувався в реальності. А потім підняв руку й ніжно торкнувся мого обличчя, так обережно, наче боявся розбудити сон.

   — Я прокинувся… і ти перше, що я бачу, — тихо сказав він. — Мабуть, це і є щастя.

   Я усміхнулася й нахилилася ближче, торкнувшись його чола своїм.

   — Це просто ранок, — відповіла я. — Але він наш.

   Аарон легко поцілував мене — не поспішаючи, без пристрасті, лише з тією особливою ніжністю, що буває між двома людьми, які вже все зрозуміли без слів. Його поцілунок був теплим, сонним і неймовірно рідним.

   — Я давно так не спав, — зізнався він, коли ми знову просто лежали поруч. — Без кошмарів. Без тривоги.

   — Бо нарешті усвідомив, що весь цей жах позаду, — сказала я.

   Він кивнув і знову притис мене до себе, ховаючи обличчя у моє волосся.

   — Якщо кожен ранок буде таким… — тихо мовив він. — Я готовий пройти будь-який шлях.

   За вікном починався новий день. А ми ще кілька хвилин лежали в тиші, не поспішаючи підводитися, дозволяючи світові почекати — бо в цю мить у нас уже було все. Та справи кличуть: у мене — нові пацієнти, а на ньому — обов’язки головного мисливця, який має впорядкувати зграї й розпочати їхнє тренування. Він запросив до себе в наставники й помічники Стена та Боіра. Ті з радістю погодилися, адже тепер, із поверненням сили, важко було просто сидіти вдома.

   Розумники дуже серйозно взялися за роботу мерії та чиновників. Перевіряли всіх без винятку: когось переформатовували, когось страчували за скоєні злочини. Я старанно уникала цих тем і розмов — мені все одно було шкода всіх. Обіди найчастіше влаштовували разом, у величезній компанії, і це було весело.

   — До речі, сьогодні Ал і Хал відправляються додому, — повідомила розумниця, допиваючи чай.

   — Чому раніше не попередила? — з якимось сумом запитав Ал.

   — Ти чимось незадоволений? — погрозливо поцікавився розумник із хижою посмішкою. — Я можу домовитися з леді Пейр про подовження твого відрядження.

   — Дякую, не треба, — невдоволено поглянув темний на мага. — У нас сьогодні мала бути нічна вилазка. Але якщо прибуде загін леді Пейр, нам тут точно нічого робити.

   Сольвейг трохи збадьорилася й щасливо посміхнулася.

   — Тобто і Фрей прибуде?

   — Так, — весело відповіла розумниця. — Сьогодні вночі буде повна зачистка. Я свою роботу зробила — інформацію здобула. Залишилося повністю позбутися непотребу.

   — А що далі? — невпевнено запитала я.

   — А далі… життя, — з усмішкою відповіла дівчина, до чогось прислухаючись. — Ти знайшла своє місце. Залишаєшся тут: лікувати й допомагати. Будеш тримати зв’язок із Ноа на майбутнє.

   Я поглянула на брата. За цей час він уже звик до Аарона й майже перестав відчувати до нього неприязнь. Він ледь помітно посміхнувся мені.

   — А ти що будеш робити? — стурбовано запитала я.

   — А він вирушить із нами до імперії Кровен, — відповіла розумниця. — Тут йому нічого робити, а там буде життя.

   Я подивилася на хитру розумницю й чомусь була впевнена: вона вже щось знає. Сподіваюся, і справді в мого брата все буде добре.

   Ближче до вечора ми попрощалися з темними: для них Руна разом із Картом допомогли створити далекий перехід. А вже за кілька годин біля заїжджого двору з’явилися два небезпечні загони.

   В одному з них були неймовірні дівчата в темному одязі з темними масками на обличчях. Лише за вигинами тіл і оманливою тендітністю можна було здогадатися, що це саме дівчата. Керівницею загону виявилася дружина Карта. Він познайомив її з нами й виглядав зовсім не схожим на себе — помітно скучив за дружиною.

   А зі зграєю мисливців, які водночас були ще й магами, нас познайомила Соля. Їхнім ватажком виявився її чоловік — Фрейром Красс.

   Леді Пейр подякувала мені за добре виконану роботу й наказала дівчатам відпочивати. У ту ж мить вони ніби розчинилися в повітрі. Аарон познайомився зі зграєю чужинців і домовився з ними пізніше зустрітися, щоб об’єднати дві зграї для полювання. Після цього чужинці розійшлися відпочивати після довгої дороги.

   — Сьогодні наші чоловіки розважаються, а ми відпочиваємо в дівочій компанії, — весело промовила Руна, тягнучи за собою свого темного. — Увечері завітаю до Мії в гості.