14.3

   — Аарон… невже це ти?

   — Так, батьку. Це я. Вибач, я був упевнений, що ти загинув, — відповів коханий, не випускаючи мене з рук.

   — Мені теж повідомили, що ти загинув. Після цього я остаточно втратив сенс до життя…

   — Відпочивай. Увечері поговоримо, а зараз тобі краще розслабитися й прийняти магію моєї майбутньої дружини.

   Чоловік із полегшенням усміхнувся синові й заплющив очі.

   — Ми можемо йти? На сьогодні експерименти завершено? — роздратовано запитав Аарон у розумників.

   — Так. Ідіть відпочивайте. І поясни свій настрій коханій — вона через тебе хвилюється, — спокійно мовила Руна й одразу ж почала жваво щось обговорювати з Картом.

   Я занепокоєно дивилася на Аарона й не могла зрозуміти, що з ним. Мені здавалося, що він мав би радіти тому, що батько живий… але ні — у ньому відчувалася напруга.

   Він обережно торкнувся губами моєї скроні й почав підніматися сходами. Нас наздогнав Карі.

   — Принести щось до кімнати?

   — Так. Трав’яного чаю, будь ласка.

   Хлопець миттєво зник, і ми нарешті опинилися в моїй кімнаті. Аарон посадив мене на диван і почав знімати з мене верхній одяг та взуття, не зводячи очей. У його погляді була напруженість, і я розуміла: це не пов’язано зі мною. Але, на жаль, я не маг розуму, щоб читати його думки.

   Я зупинила його рухи, торкнувшись долонею до щоки.

   — Поясни, що сталося. Я не можу розслабитися, поки ти в такому стані.

   Він прикрив очі, ніби збирався з силами. У цей момент ми почули стукіт у двері — я відчула Карі. Коханий не дозволив мені відкрити. Сам впустив помічника, підсунув стіл до дивану й накрив мене ковдрою. Усе це відбувалося в напруженій тиші.

   Коли ми нарешті залишилися наодинці, Аарон сів поруч, ніжно обійняв мене й почав свою сумну розповідь.

   — Насправді… я ненавидів свого батька. Мені було років десять, братові — шість, коли він без пояснень просто зник з нашої сім’ї. Без сварок, без криків. Одного дня мовчки зібрав речі й пішов.

   Мама намагалася нас виховувати, але це складно, коли ти — людина, а твої сини — анімаги. Вона не впоралася. Домовилася зі Стеном, щоб він узяв над нами шефство, а сама пішла з нашого життя. Пройшла ритуал відмови від дітей, щоб ми ніколи її не знайшли — і все.

   Його голос був рівний, але я відчувала, скільки болю за ним стоїть.

   — Коли ми з братом почали навчання в зграї, несподівано з’ясувалося, що батько живий. І навіть щасливий. До того ж, якогось біса, він від нас не відмовився. Один із перших, хто працював безпосередньо в розломі.

   Коли він пояснив, що зустрів свою істинну, брат пішов до нього в зграю. Я ж не сприйняв це серйозно. Вирішив, що це просто бажання чогось нового й молодшого, ніж наша матір. На той момент у мене вже було п’ятеро братів і троє сестер.

   Я вмостилася зручніше й поклала його голову собі на коліна, обережно перебираючи волосся.

   — Першими почали хворіти наймолодші. І найгірше — вони помирали. Поки батько з братом були у відрядженнях, я залишався з його сім’єю й допомагав, як міг.

   Я ненавидів батька… але бачив, із якою ніжністю до нього ставилася його нова дружина. І до нас теж. Наша мати завжди була роздратованою. З часом я почав приймати стосунки Наоли й батька. А трохи пізніше нам пояснили, що саме матір повністю заборонила батькові спілкуватися з нами.

   Він важко зітхнув, прикривши очі.

   — Сестер я фактично тримав на руках, коли вони помирали. Наола до останнього боролася за життя хлопців, але й вона не витримала. Я залишився з двома молодшими братами — сам. А зграя батька так і не повернулася. Ми шукали їх роками, але марно.

   Ще за кілька років я залишився один. Стен готував мене на ватажка — він і сам почав хворіти. Ми розуміли, що за два десятки років сила мисливців зникне. Ми — останнє покоління сильних. Далі… нікого не буде.

   — Не кажи так, — тихо прошепотіла я й поцілувала його. — Ми все виправимо. Ми відновимо.

   — Так… тепер у це є надія, — з ніжністю відповів він на мій поцілунок. — І, мабуть, тільки зараз я починаю розуміти батька… щодо істинного кохання. Бо мене ніщо б не втримало від тебе.

   Він поцілував мене ще раз, вклав зручніше й ліг поруч, обіймаючи так, ніби намагався захистити від усього світу. Я прикрила очі й відчула пульсацію власної магії — вона відновлювалася.

   Цікаво, наскільки я сильна?

   Треба буде поговорити про це з розумницею. А зараз — відпочинок.

   Прокинулася від легких поцілунків мого мисливця. Він ніжно шепотів, що вже час прокидатися — на мене чекають друзі. Відчуття повного відновлення додало сил і настрою.

   Привівши себе до ладу, перед зустріччю з друзями я зайшла до пацієнтів. Перевірила їхній стан, попросила Карі давати додаткові зілля й до кожного приклала по намистині життя.

   Ще по дорозі ми зайшли до крамниці по десерт і майже одразу попрямували до Мії. Постукали в двері. Відкрив Ліам — і я миттєво опинилася в його обіймах.

   — Ти не уявляєш, як я радий тебе бачити.

   Аарон спокійно пройшов повз нас і одразу попрямував до Мії. Руна стояла поруч із дівчиною й щось весело їй розповідала. Ліам  провів мене до столу, вже збирався всадити, але темний тихо нагадав, що мені поряд із ним буде погано.

   — Вибач, я про це зовсім не подумав, — здивовано промовив мисливець.

   — Я і сама не завжди про це згадую, — задумливо відповіла я. — Ви дуже дбайливі.

   — Це у нього така звичка через мене, — озвалася розумниця.

   Вона підійшла до свого чоловіка, поцілувала його в щоку, і він лише стримано прикрив очі.

   — Усе, сідаємо їсти, — сказала вона. — Якщо чесно, сьогодні я дуже виклалася на лікуванні. Якби не Лейф, то, мабуть, і не помітила б, що вже час підкріпитися.

   Мія теж сіла поруч із Ліамом і з усмішкою звернулася до мене:

   — Уявляєш, Руна помітила в мені слабку магію душі й запевнила, що у наших дітей вона посилиться. Але важливо, щоб ти допомагала під час пологів.