14.2

   — Не зрозумів питання, — щиро здивувався Алар.

   Руна спокійно пояснила:

   — Вони одружилися і пройшли ритуал сприйняття одне одного. Через це вона житиме стільки ж, скільки й її чоловік. А це значно більше за людський вік. Я була присутня на цьому ритуалі, бо сприймати темряву дуже боляче.

   — А, ти про це… — видихнув Ал. — Я вже подумав, що є якісь претензії до темних.

   — У цьому місті навіть мисливці не жили довше людського віку, — втрутилася я. — Тому мій коханий так дивується.

   — Я це вже зрозумів, — похмуро кивнув Алар. — Спостерігаючи за жахливим станом деяких загонів.

   — Нічого, — впевнено сказала Руна, ніби вже бачила майбутнє. — Я допоможу виправити ситуацію. А Амалія простежить, щоб усі були здорові.

   Вона раптом завмерла, до чогось прислухаючись, і в її погляді з’явилася та сама зосередженість, яку я вже починала впізнавати.

   — Все. Нам уже час. Пацієнти на підході. Милий, тобі краще не заходити до приймальні під час лікування. Карт, а ти навпаки — уважно стежитимеш і триматимеш контури свідомості, дещо доведеться підправити. А ти… — вона подивилася на мене й підвелася з-за столу, — сьогодні вивільнишся на повну.

   — А я можу бути присутній? — запитав коханий, знервовано спостерігаючи, як усі почали розходитись по своїх справах.

   — Так. Вони тебе дуже поважають. І ти будеш для них прикладом, щоб не надто нервували.

   Аарон зітхнув із полегшенням і теж підвівся, допомагаючи мені.

   — Що саме збираєшся виправляти? — розумник задумливо запитав, концентруючись на чомусь невидимому.

   — Як вони досі живі — це диво, — сказала вона тихо, майже пошепки, і водночас у словах була лють. — Вони були одними з перших у експериментах Матіаса. Він знищив їхні родини. Ламав сильних мисливців через смерть їхніх дітей. Діти помирали на руках у батьків. А у одного… навіть кохана була істинною.

   Розумниця говорила спокійно й легко, ніби переповідала вигадану історію.

   Аарон побілів, його руки тремтіли, вчепившись у мою. Я торкнулася його щоки, намагаючись влити життя — і відчула, як він ледь стримує бурю всередині.

   — Так. Правильні припущення. Це вони. І вони ще живі… — її голос був ледве чутний, але холодні слова пронизували повітря. — Їх знайшли в закинутому селищі, куди навіть мисливці не мали доступу. Вони намагалися померти, але Матіас не дозволяв. Експериментував… і магічно витягав забруднену кров, щоб заражати інших.

   Очі Аарона спалахнули темрявою. Блиск його погляду був люттю і жалем водночас — ніби він хоче, щоб той виродок і досі страждав.

   — Хочеш, я дозволю тобі розтерзати його свідомість? Він відчує будь-який біль… — посмішка розумниці була холодною, майже садистською.

   Аарон подивився на мене, торкнувся рукою мого обличчя, легко поцілував — і заспокоївся.

   — Ні… не хочу…

   — Неймовірний контроль, — тихо сказала вона. — Тепер розумію, чому мисливці тебе так поважають. Але бажання помсти… це нормально. Ти хотів відплати відступникам. Саме через це я дозволила вам піти до лісу.

   — Це не гуманність з мого боку… — його голос зламався, — а надія… на кінець усьому цьому кошмару.

   Некроманти з мисливицею кудись пішли у справах. Лорд Грум попрямував до кабінету Матіаса, щоб нам не заважати. Розумник запропонував Руні лікоть, а ми з Аароном, тримаючись за руки, рушили до приймальні.

   Та не дійшовши до дверей, мені раптово стало зле. Я зупинилася й з силою вчепилася в Аарона. Руки почали світитися, з’явився неприємний свербіж. Коханий покликав Руну, хоча вона й без того вже все відчула. Вона підійшла ближче й уважно вдивлялася мені в очі.

   — Я не буду тебе заспокоювати. Ти маєш пройти це самостійно. Я впевнена, що ти впораєшся.

   Я глибоко вдихнула й увійшла до приймальні. На койках уже були прикріплені мої пацієнти. Поруч стояли мисливці із загону Аарона. Вони поглянули на нас і коротко кивнули своєму ватажкові. Виходячи, поплескали змучених чоловіків по плечах і покинули приміщення.

   Очі пацієнтів були стуманені, тіла вкриті шрамами, переломами, слідами боїв. Я розгубилася, не знаючи, з чого почати. Але щойно торкнулася першого пацієнта — всі думки миттєво вилетіли з голови. Я зрозуміла, що в будь-якому разі не змогла б утриматися від лікування.

   Контроль було втрачено. Я працювала, не помічаючи нічого навколо. У якийсь момент потемніло в очах, та одразу відчула підтримку — і фізичну від коханого, і магічну від Руни. Коли завершувала роботу з першим хворим, помітила Розумницю: вона копирсалася у свідомості пацієнта, щось обережно виправляючи, а Карт у цей час тримав межу його свідомості.

   Коли я відкрила очі, то сиділа на руках у Аарона. Ще деякий час ми мовчки спостерігали за зосередженими розумниками. Я якраз встигла трохи відпочити, коли обоє задоволено відкрили очі. Вони світилися неймовірним сяйвом.

   — Скільки б я не спостерігав за твоєю роботою, ніколи не перестану захоплюватися тобою. Ти неймовірна, — промовив Розумник, не зводячи очей з дівчини.

   У мене з’явилося дивне відчуття, ніби він має до неї якісь почуття. Але ж це неможливо…

   Руна поглянула на мене з легкою усмішкою й хитнула головою, мовляв — і справді, неможливо.

   — Ну що, встигла відпочити? — запитала вона.

   — Можливо, на сьогодні досить? — стурбовано додав Аарон.

   Ми почули хрип від пацієнта, який увесь цей час спостерігав за лікуванням свого побратима. Виявилося, що він навіть говорити не спроможний.

   — Ні, мій коханий. Сьогодні ми перевіримо мене й виправимо весь цей жах, — відповіла я за всіх.

   Я підійшла ближче до мисливця й знову простягла руки. Цього разу було важче, але чомусь я була впевнена, що впораюся. Не було страху впасти чи перегоріти. Все — під контролем.

   Цього разу я затрималася, щоб поспостерігати за роботою розумників. Руна простягла до мене руку й потягла за собою. Вперше я прогулювалася чиєюсь свідомістю — це був неймовірний досвід. Вона пояснювала, що свідомості мисливців найчастіше схожі на величні ліси або безкраї простори: їх підсвідомо тягне до свободи.