14.1

   Зайшовши до їдальні, я здивовано зупинилася. За величезним столом уже влаштувалася Руна. Поруч із нею сидів її темний — він не зводив із неї погляду, ніби світ довкола просто не існував. З іншого боку — розумник, який жваво щось розповідав, активно жестикулюючи. Навпроти розумниці вальяжно розмістився Алар, час від часу підкидаючи фрази з такою хижою усмішкою, що мене аж пройняло. Соля миттєво це помітила й невдоволено глянула на темного.

   — Ал, не лякай Амалію.

   Хлопець відреагував одразу. Темрява від нього зникла повністю — так само, як і від Халворда. І саме це мене налякало. Я завмерла. Від жодного мага в цій кімнаті я не відчувала магії. Паніка підступила раптово й різко. Мій провідник це помітив — обережно взяв мене під лікоть, довів до стільця й допоміг сісти. Сам зайняв місце поруч із розумником, а Соля вмостилася між мною та Аларом, ніби інстинктивно створюючи захист.

   — Заспокойся, — спокійно промовила Руна. — З тобою все гаразд.

   Просто в них обох кохані — не маги. Через це вони звикли тримати повний контроль. Вона подивилася на мене уважно.

   — Солю ж ти відчуваєш?

   Я прислухалася до себе — і з полегшенням видихнула.

   — Так… її відчуваю.

   — От і добре. А нас із Картом без нашого бажання ніхто не відчує.

   Я ще осмислювала почуте, коли почула голос Карі. Підвела очі — у дверях стояли Ноа й Аарон.

   Посмішка сама розквітла на губах і вперто не хотіла зникати. Ноа сів між мною та Солею.

Аарон підійшов ближче, ніжно поцілував, узяв мою руку й тільки тоді сів поруч. І лише після того, як усі зайняли свої місця, розпочався обід.

   Їли мовчки й швидко — злагоджено, ніби це давно відпрацьований ритуал. Судячи з усього, зголодніли всі. А от під час чаювання напруга нарешті почала спадати.

   — Мила, як довго сьогодні плануєш працювати? — звернувся темний до Руни.

   — Після обіду перевіримо максимум Амалії, — відповіла вона спокійно. — Потім я відправлю її відпочивати. А мені ще на кілька годин треба буде перевірити своїх шпигунів — і я вільна.

   Я глянула на неї з легким обуренням.

   — Ти обіцяла ввечері розповісти мені все, що відбувалося в місті після мого зникнення.

   — Обов’язково розповім, — усміхнулася Руна. — На вечері в твоєї подруги Мії. Вона нас запросила.

   — Усіх? — здивувалася я. — Її кухня навряд витримає таку компанію.

   — Ні, — щиро засміялася розумниця. — Мене і Лейфа. Я взагалі сподівалася, що й Соля зі мною піде, але ж ні.

   — Мені цікавіша сьогоднішня вилазка в ліс, — без вагань відповіла анімаг. — Аніж вечеря в теплій атмосфері.

   — Підтримую. — Ал підняв руку, і Соля без роздумів відповіла — їхні долоні зустрілися з глухим ляском. — Хале, ти ж теж ідеш із нами?

   Другий темний лише стримано кивнув.

   — Я б подивилася на твою завзятість, якби тут була Нек, — розсміялася Руна.

   — Не знущайся, — буркнув темний. — Ти в нас єдина, хто може їздити у відрядження разом зі своїм чоловіком.

   — Чого ж єдина? — з хижою усмішкою втрутився розумник. — Мене твої проблеми взагалі не обходять.

   — Мене це теж не стосується, — весело підтримала Соля. — Мій чоловік підготує зграю і теж буде тут.

   Темні переглянулися між собою з виразним смутком, а от очі Руни чомусь почали світитися — м’яко, глибоко, майже як місячне каміння.

   Я мимоволі замилувалася цим видовищем.

   — Це і є ознака нашої магії, — промовив розумник, не зводячи з мене погляду.

   Я відчула, як напружився Аарон. Обережно взяла його за руку й подумки заспокоїла.

   — А що зараз відбувається? — тихо запитала я.

   — Ти ж знаєш, як на темних впливає їхня магія? — відповів чоловік.

   — Так, — кивнула я. — Темні відьми розповідали. І Ноа якось казав, як після серйозного використання темряви накриває відчай і смуток.

   — А тепер уяви, — продовжив він, — як це для некромантів, у яких є єдине кохання. Їм допомагає тільки життя.

   Він поглянув на Халвора.

   — Хоча не розумію, чого ви такі стурбовані. Руна в вас стільки життя влила, що ви майже безсмертні.

   — Не заважайте насолоджуватися неймовірною магією, — задоволено відгукнувся Алар.

   Руна підозріло примружилася.

   — Тобто ти користуєшся моєю жалістю?

   — Хороша моя, — усміхнувся темний абсолютно щасливо, — ти ж знаєш, що тобою в цій кімнаті ніхто не наважитеметься користатися. Бо просто недовго проживе після цього.

   Руна тільки показала язика і повернулася до свого чоловіка.

   — Ти зі мною залишишся?

   — Так. Ми з Картом проконтролюємо процес. І я хочу, щоб ти своїх шпигунів теж залишила на нього.

   — Скучив? — запитала вона з щирою, майже дівочою радістю.

   — Неймовірно, — роздратовано відповів темний. — Відколи ми тут, я тебе майже не бачу.

   — Милий, ну сам подивися, скільки тут цікавого, — засміялася Руна. — Я натішитися не можу. Стільки мерзенних свідомостей упіймали. Це ж удача.

   — Я міг би сказати, що не візьмуся за цих ваших шпигунів, — з легкою усмішкою промовив розумник. — Але ж і справді, радість моя, пожалій свого чоловіка. Тим паче, коли прибуде моя дружина зі своїм загоном, я частину своїх обов’язків перекину на тебе.

   Я дивилася на них із відвертим здивуванням.

Розумник і Алар дозволяли собі звертатися до Руни так, як це здавалося мені абсолютно неприпустимим, а її чоловік при цьому навіть бровою не повів.

   — Добре, вмовили, — нарешті сказала Руна. — Після експерименту я повністю твоя, а вже на вечері зустрінемося й усе обговоримо.

   Вона поглянула на мене з хитрою посмішкою.

   — Не звертай уваги на їхню манеру спілкування. Ал — мій найкращий друг, а Карту взагалі складно щось заборонити. Хоча в присутності своїх коханих обидва миттєво вчаться слідкувати за язиком. Можливо, варто поскаржитися леді Пейр?