13.3

   Поцілував обережно й додав:

   — А ще розумниця наповнила камінь магією. Щось своє вплела. З нею взагалі важко — вона ж знає все.

   — Дякую. Я неймовірно щаслива, що нам більше не потрібно приховуватися.

   Коли він одягнув кільце мені на палець, я одразу обійняла його.

   Ми вийшли з дому, тримаючись за руки — без ігор, без масок. Він провів мене до лікарні, поцілував на прощання й пішов у своїх справах.

   Я забігла на горище, перевдяглася і, за звичкою, попрямувала до приймальні. Та там, на койці, несподівано сидів засмучений Карі.

   — Добрий ранок. Ти чого тут, ще й з таким настроєм?

   — Чекав саме на вас.

   — Ти мене лякаєш. Кажи вже, що трапилося.

   — Оскільки Матіаса знищили, а леді Грум займається зачисткою спільників і лікуванням мисливців… — він зробив паузу і вже тихіше запитав: — Ви тепер поїдете від нас?

   Мені стало неймовірно приємно. Виявляється, за мене не просто переживають — уже сумують.

   — Ні. Я залишаюся на посаді повноцінного лікаря. Знань і досвіду в мене достатньо. Все життя, ще з дитинства, батько готував мене до цієї справи — помітив хист до лікування. А потім ще й магія прокинулася. Тож не нервуй так і йди займайся своїми справами. Нікуди я тепер від вас не зникну.

   Хлопець зрадів по-дитячому й аж підскочив із місця.

   — Можливо, ви голодні? А я тут розмовами вас відволікаю…

   — Все гаразд, про мене дбають. Руна вже на місці?

   — Так. Леді з самого ранку працює з документами. І пані Красс теж тут.

   — Хто? — я насупилася. Прізвище ні про що не говорило.

   — Дівчина-анімаг, — він підійшов ближче і ще тихіше додав: — Уявляєте, вона вміє перекидатися в різних тварин. І навіть інших може перекидати.

   — Нічого собі… — я й справді здивувалася. — Про таке ніколи не чула.

   Хлопець ще раз щасливо всміхнувся і вийшов із приймальні, повідомивши, що поки пацієнтів немає.

   Я провела його поглядом і вирішила піти до колишнього кабінету Матіаса. Та не встигла дійти до дверей, як вони самі відчинилися.

На порозі стояла Соля з хитрою посмішкою.

   — Тебе вже відпустив твій коханий? — весело спитала вона, пропускаючи мене всередину.

   — Так, уже відпустив.

   Я навіть трохи зчервоніла. Від цих двох нічого не приховаєш: одна відчує по запаху, інша — прочитає подумки.

   — Заспокойся, не нервуй ти так, — долинув голос розумниці, яка повністю поринула в шафу з документами. — Ми обидві маємо своє кохання й добре розуміємо, що ти відчуваєш. І при цьому я достатньо тактовна, щоб не нишпорити в чужих свідомостях без потреби.

   Визирнула з шафи й уважно на мене подивилася, ніби щось зважувала, приймаючи рішення лише для себе.

   — А хочеш, увечері я розповім тобі, коли все почалося і чому так довго ніхто не звертав уваги?

   Я миттєво забула про свою сором’язливість і з цікавістю закивала.

   — Дуже. Дуже хочу. Але чому тільки ввечері?

   — Я записала до тебе на прийом особливо важких мисливців, — спокійно сказала вона. — Хочу побачити твій максимум. Тобі ж тепер не потрібно себе стримувати й приховувати.

   — А ти впевнена, що я впораюся? — несподівано стало лячно.

   — Не переживай. Якщо що — я підстрахую. Ноа розповів, що ти все життя себе ховала. А коли була у нас — була занадто виснажена, щоб розкритися. Це необхідність. Ти зобов’язана перевірити себе.

   Поки чекали на моїх пацієнтів, я вирішила допомогти з документами. Руна діставала папери зі схованок і вказувала, у які стопки їх складати. Так ми пропрацювали майже до обіду, навіть трохи втомилися. Виявилося, що Матіас мав схрони навіть під підлогою.

   Він скрупульозно збирав інформацію про всіх сильних і непідвладних мисливців. Саме їх він знищував першими — повільно, тихо і жорстоко, не цураючись убивати цілі родини.

   До кабінету зайшов Карі — з цікавістю поспостерігати за нашою роботою. Запросив на обід.

   Руна глянула на нього хитро.

   — Якщо є що сказати — говори.

   — Мені здалося, ви й без мене все знаєте.

   — Ти не маг. Навіть не нульовий. То як сталося, що ти був навчений під розумника?

   Я здивовано подивилася на хлопця. І справді — як? Матіас був слабким магом, я ж перебувала під темними намистинами. А Карі… як він усе це приховував?

   Хлопець лише знизав плечима.

   — Коли наш будинок переробили під лікарню і я почав поступово вникати в справи, помітив, що Матіас часто знав те, чого не мав би знати. Кілька разів я, як наївний хлопчисько, підкидав йому подумки інформацію, відому лише мені, і спостерігав за реакцією. Так і зрозумів: поки я займаюся будинком і не становлю для нього загрози — я йому нецікавий.

   — Скажу чесно, — Руна ледь усміхнулася, — неймовірний контроль і підміна свідомості. Я у захваті.

   Вона чекала продовження. Карі схилив голову на знак подяки й тихо додав:

   — Вам варто перевірити ще помічника мера. Я впевнений, у нього з Матіасом були справи.

   — Дивно… — задумливо мовила Руна. — У свідомості вашого лікаря про нього нічого не було. Але дякую за інформацію.

   Вона прикрила очі, передаючи комусь думку. Карі ще раз кивнув і вийшов.

   Руна обернулася до мене з м’якою посмішкою.

— На обіді познайомлю тебе зі своїми некромантами, — кивнула на двері. — Розумника ти вже знаєш.

   Саме в цей момент двері відчинилися.

На порозі стояв розлючений і по-справжньому небезпечний чоловік.

   — Слухай, красуне моя, — втомлено мовив він, — я вже знемігся від усього цього. Давай просто всіх повбиваємо й поїдемо додому. Я сумую за своєю дружиною.

   Я аж рота відкрила від такого звернення.

   — Не шокуй нашу шпигунку подібними заявами, — спокійно озвалася Руна й попрямувала до виходу з кабінету. — До того ж ти чудово розумієш, що ми маємо все зачистити. Інакше постраждає й наша імперія.