13.2

   — Ні, моя хороша. Не зараз, — тихо всміхнувся він.

   Я здивовано глянула на нього. Аарон знову легко торкнувся моєї скроні губами.

   — Боюся, що не втримаюся. А ти зараз надто слабка для експериментів у дорожніх умовах.

   Я знову сховала обличчя на його грудях і тихенько засміялася. Зовсім скоро заснула. Магія десь глибоко пульсувала — віддалено, майже невідчутно.

   Скільки часу я спала — не знаю. Але коли прокинулася, зрозуміла: почуваюся неймовірно добре. Магія повністю відновилася, а на тілі не залишилося жодного рубця.

   Я підвелася на ліжку. Судячи з усього, я була в кімнаті — і, швидше за все, у Мії.

   Двері відчинилися, і на порозі з’явилася вона — та сама розумниця.

   — Добрий ранок. Нарешті прийшла до тями? — вона зачинила двері за собою, підійшла ближче, присіла поруч і поклала руку мені на груди, до чогось уважно прислухаючись. — Мисливці… це якийсь жах.

   — Нормальні вони, — чомусь образилася я.

   Вона глянула на мене з усмішкою.

   — Ні. Це саме жах. Їхня нестримність і нетерпимість перепльовують навіть темних. А повір, у мене досвіду спілкування з темними більш ніж достатньо.

   — А… ти про це?

   — Саме так. Поки я тебе лікувала й переформатовувала, твій єдиний виводив мене з себе, — вона посміхнулася. — І найгірше те, що робив він це подумки. Дуже добре обізнаний із моїми здібностями.

   Вона прибрала руку.

   — Ти в нормі. І тепер зможеш жити вільно — без болючих спогадів про минуле.

   — У сенсі… переформатовувала? — я справді не зрозуміла.

   — Пригадай свого Фіна.

   Я приглянулася до себе всередині. Пригадала. І… нічого. Просто невдалий досвід у стосунках. Неприємний — але не той, що стискає груди й викликає тремтіння. І в цю мить до мене дійшло: страху більше нема. Мене більше не трусить від згадки про цього покидька.

   — Що ти зробила? — тихо спитала я.

   Вона поклала руку мені на плече й зазирнула просто в очі.

   — Вилікувала.

   — Дякую… — я щиро видихнула. — Я боялася, що минуле може завадити щасливому майбутньому.

   — Маги розуму звернули не туди, — зневажливо сказала вона. — Ми здатні повністю відновити людину — на рівні душі. А вони навчилися лише маніпулювати й убивати.

Примітив. Саме такі ваші відступники.

   Вона допомогла мені підвестися з ліжка.

   — Іди в душ. А я зараз зв’яжуся з Лейфом — попереджу твого, що ти вже в нормі й може повертатися.

   — А де він зараз?

   — Він мене настільки вивів із себе, що я вже збиралася виставити йому ключі «на єдине кохання», — фиркнула вона. — Але мій чоловік знайшов інше рішення.

   Звернувся по допомогу до зграї — перевірити поселення поруч. Їх там знають, а от поява темних із розумником могла б налякати місцевих.

   Вона нахилилася ближче й додала пошепки:

   — Хоча все одно довелося трохи вплинути, щоб він пішов разом зі зграєю. Інакше… я б його вбила.

   Вона розсміялася — щиро й весело. Я підтримала її сміх.

   Ми вийшли з кімнати. Поруч із щасливою Мією сиділа незнайома мені дівчина — з хижим поглядом і надто уважними очима.

   — Перепрошую, — не втрималася я, — ви мисливець? Я вперше бачу анімага жіночої статі.

   Моєму здивуванню справді не було меж. Наскільки мені відомо, у сім’ях анімагів, коли народжуються дівчатка, їхню кров пригнічують, щоб не розвивалося тваринний початок. Це пов’язано з придушенням жіночого правління. По-перше, вважається принизливим боротися з жінкою за місце ватажка. А по-друге, подейкують, що жінки магічно сильніші.

   Дівчина хижо усміхнулася й підвелася зі стільця, щоб привітатися.

   — Так, я анімаг. Мій батько дозволив нам самим обрати — пригнічувати кров чи ні. У мене велика сім’я: п’ять сестер і шість братів. І лише я та ще одна моя сестра відмовилися від ритуалу. Ми живемо в тій імперії, де й для нас знайдеться місце під сонцем.

   — А як же знайти чоловіка? — не втрималася я. — Вони ж уперті й не люблять непокори.

   — У такому випадку рятує тільки єдине й істинне, — підморгнула мені дівчина й з легкою вдячністю глянула на розумницю. — Я Сольвейг. Для друзів — Соля.

   — Приємно познайомитися, я Амалія.

   — Я вже все про тебе знаю, — усміхнулася вона. — Дуже складно відволікти твого мисливця від тебе.

   — Я й не думала, що він такий.

   — Усі ми такі, коли йдеться про особисте, — промовила Мія й підійшла, обіймаючи мене. — А тепер давай швиденько приведи себе до ладу, а я приготую обід.

   Я пішла у ванну, насолодилася відчуттям чистоти й свіжості, а коли повернулася — дівчата вже накрили на стіл. І лише тоді я зрозуміла, що готова з’їсти все, що мені запропонують.

   Обідали мовчки, але з щирим задоволенням.

Руна похвалила мене за лікувальні здібності й попросила рецепти деяких зіль — для своєї, як вона сказала, старшої сестри. Хоча з розмови я зрозуміла, що йшлося про сестру її чоловіка.

Також вона сказала, що вони не поїдуть, поки не наведуть лад і не вилікують усіх, хто цього потребує — бо це місто для них неймовірно важливе.

   Після обіду Мія пішла займатися своїми справами, а Руна з Солею зібралися до лікарні. Я хотіла піти з ними, але розумниця з хитрою усмішкою заявила, що сьогодні в мене не буде часу на роботу. І взагалі — сьогодні я маю відпочивати, а до справ повернуся вже завтра.

   Я вирішила провести дівчат і потім зайти до будинку Аарона, але раптом ми почули нервовий стукіт у двері. Руна без зволікань відчинила — і на порозі стояв Аарон: розтріпаний, зчервонілий, ледве не ввалився в дім, але все ж устояв.

   — Тепер зрозуміла, чого це мені не до роботи буде сьогодні, — тихенько, з посмішкою, промовила я. — Ну тоді до завтра.

   Дівчата лише хитнули головами й попрямували у своїх справах.

   А Аарон усе ще стояв у дверях, не зводячи з мене очей. Я підійшла ближче й обережно поцілувала його в щоку.