11.3

   Я перелякано глянула на некроманта. Але він, на диво, спокійно спостерігав за мною. Від його погляду по спині пробігли великі мурахи й з’явилося гостре бажання просто зникнути.

   «— Не зважаючи на те, що думки неправильні, емоції — саме те, що треба. Молодець. Продовжуй з тим самим ентузіазмом.»

   Почувши її голос у голові, я мимоволі сіпнулася. Лікар це помітив.

   — Пані Каін, з вами все гаразд? — занепокоєно запитав Матіас. — Я чув, що вчора поруч із будинком травниці хтось перебив цілу зграю мисливців. Дуже хвилювався, щоб із вами все було добре.

   — Я в порядку, — тихо відповіла я. — Просто трохи перенервувала.

   Він перестав дивитися на мене зі співчуттям і вже з роздратуванням перевів погляд на некроманта. Не на Руну — саме на темного.

   — Ви розумієте, що лякаєте мою помічницю? — холодно промовив Матіас. — Можливо, вам краще зачекати за дверима. Як я зрозумів, ви всього лише охоронець. Приміщення вже перевірили, тож тут нічого не загрожує вашій… господині.

   Я на мить розгубилася. Він що, зілля хоробрості випив, щоб так розмовляти з некромантом?

   Темний лише поглянув на розумницю. Та ледь помітно махнула рукою — мовляв, можеш і справді зачекати. Він схилив голову перед нею і миттєво вийшов. Я з полегшенням зітхнула. Не хотілося бачити смерть лікаря — яким би він не був. Зрештою, я вже до нього звикла. Дівчина поруч ледь усміхнулася. Матіас, схоже, вирішив, що я й справді була налякана присутністю темного.

   — Вибачте, будь ласка, — промовив він уже м’якше. — Моя помічниця для мене неймовірно важлива. А тут такі події… суцільний жах. То яка у вас справа до мене?

   «— Хочеш, дам тобі доступ до його істинних думок?»

   «— Ні, дякую. Боюся, не стримаюсь. Та й без того розумію — вони далекі від того, що він говорить.»

   — Я хотіла б отримати всі медичні картки загиблих мисливців за останні п’ятнадцять років, — спокійно промовила Руна.

   — По-перше, на якій підставі? — різко відповів Матіас. — А по-друге, ми так довго їх не зберігаємо.

   — На тій підставі, — рівно сказала вона, — що з сьогоднішнього дня я, Руна Грум, обіймаю посаду голови Медичного Корпусу. І мене цікавлять саме мисливці.

   Його обличчя посіріло. Зацікавлення Руною зникло миттєво, поступившись зверхності.

   — Я дуже добре знаю голову МК, — зло виплюнув він. — І щоб його замінили на якусь вискочку? Такого ніколи не буде. Геть звідси!

   Я вперше бачила його таким розлюченим. Мені стало по-справжньому зле, і я не знала, що робити. Двері відчинилися — на порозі стояв темний. Руна ж навіть не ворухнулася.

   — До вечора всі картки мають бути готові, — холодно сказала вона. — Інакше розмова буде іншою. І в іншому місці. Все зрозуміло. До побачення. Амалія, в мене до вас є питання.

   — Не чіпайте мою помічницю, — прошипів Матіас. — До побачення.

   Вона фиркнула й попрямувала до виходу з легкою усмішкою на вустах. Темний спокійно пішов слідом за своєю коханою, але погляду з мене не зводив.

   «— Тепер він намагатиметься вмовити тебе зникнути. Він упевнений, що ми прийшли по твою душу і викриємо його діяльність.»

   Промовивши це, вона вийшла. Я залишилася наодинці з людиною, яка почала мене лякати. Ніколи раніше я не помічала за ним таких різких і небезпечних перепадів настрою.

   — Слухайте уважно. Ці люди дуже небезпечні. І це зовсім не збіг, що вони з’явилися саме зараз, — Матіас говорив тихо, але наполегливо. — Вони знають, хто ви. І саме тому, швидше за все, вас чекає публічна страта. Та нібито тендітна дівчина — насправді маг. І, за відчуттями, відступниця. Вона якимось чином без жодних наслідків випиває таких, як ви.

   Я дивилася на нього шоковано. Усвідомлюю, що вірю. І це починає дратувати.

   — Якщо я та, про кого ви говорите, — повільно відповіла я, — то чому нічого не відчула від неї?

   — Бо ти ослаблена після вчорашнього, — різко відповів він. — Я просив Уве привести тебе, щоб урятувати. А він, як завжди, вирішив усе зробити по-своєму. Ідіот. Тепер маємо те, що маємо.

   — Зрозуміла, — я кивнула.

   Я бачила, як йому важко. Але водночас відчувала спробу впливу. Тому свідомо розслабилася й вирішила довіритися своїм захисникам.

   «— Молодець. Так тримати. Хай повірить у себе.»

   «— Це дивно… коли в твоїй голові хтось іще.»

   «— Не відволікайся.»

   — Робимо так, — Матіас нахилився трохи ближче. — Ти зараз ідеш працювати. Ніби все гаразд. Увечері збираєш мінімум необхідних речей. А вночі я тебе заберу. Краще нікому нічого не казати.

   — А як же Аарон? — тихо запитала я. — Він же тепер мене всюди знайде.

   — Головне — перейти межу. А далі вже ніхто не знайде. Після цього в них почнеться такий хаос, що їм буде не до тебе. Повір мені.

   — А як ми її перейдемо?

   — Це тебе не має турбувати. Я все вирішу. А зараз — іди на робоче місце. Я їх відволічу.

   Я кивнула й вийшла з кабінету. Швидко попрямувала до приймальні, вирішила через неї зайти до кімнати, щоб зустрітися з Аароном. Штовхнула двері — й підскочила від несподіванки.

   — Ти чого тут? — я миттєво підбігла до коханого й обійняла його. — Я не очікувала тебе побачити… якраз збиралася йти на гору до тебе.

   — Мені Руна сказала чекати тебе тут, — він обійняв у відповідь і ніжно поцілував. — Коли Стен зі мною зв’язався, я був неймовірно розлючений. А зараз… радий, що з тобою все гаразд. Хоч мені й не подобається, що тебе використовують як приманку.

   Він продовжував цілувати — дедалі наполегливіше. Мені ледве вистачило сил його зупинити.

   — Я не проти експериментів, — усміхнулася крізь напругу, — але не тут і не зараз.

   — Я все розумію, — він притулився лобом до мого. — Але після того, що я відчував, коли це з тобою відбувалося… я не витримаю ще раз.

   — У сенсі — відчував?

   — Ніби з мене витягували життя, — він нарешті відсторонився, змусивши себе зібратися. — Боліли всі м’язи, але фізично — ніби все нормально.